Bike in City

Прогрес 76.36% або Сотка здорової людини

Жовта арка на старті. Шикуємось.
Дають старт, зараз красиво проїдем.. ЩО?
45 зі старту
куди ви?
пульс
пульс
180
190
1 хвилина після старту, політ НЕКОНТРОЛЬОВАНИЙ

Хоча СТОП. Давайте все з самого початку.


У березні місяці ми зустрілись з Сергієм Харчуком на велотреку і він запропонував долучитись до команди Київської сотки на цей рік. Вислухавши його плани на Сотку»18 я зрозумів, що це той проект, у якому мені прям максимально цікаво взяти участь. Тим паче, що мій шматок роботи полягав саме у веденні сторінки ФБ, піарі та медійній підтримці. Коротше кажучи — максимально шуміти, що я і так завжди роблю 🙂 Тож якщо вам за ці півроку пости Київської Сотки трохи намозолили очі, то ви знаєте, хто за це відповідальний.

Так що весь цей час я брав безпосередню участь у організації Сотки та побачив усю кухню з середини. Тож в процесі написання звіту опишу бачення певних недоліків очима організаторів.

Після минулорічного власного маленького тріумфу на КС, цьогоріч була поставлена ціль проїхати ту трасу хоча б за  2:40. І уявіть мій стан, коли я дізнався ДЕ буде проходити Сотка»18. З моєю вагою будь-яке тренування на Змієвих валах було ще тим челенджем. Там не те що з часом хорошим, там аби доїхати! Але робити нічого, треба готуватись.

З початком проекту STANINA і купівлею станка, я зробив те, чого ще ніколи до цього не робив — скинув вагу за зиму, замість того, щоб нажерти ще +10 кіло. Так, результати були не космічними, але з зими я вийшов з показниками у 97 кг і станочним «накатом» у 1000 км, що дуже непогано. До цього за кожну зиму я навпаки наїдав додаткових 5-6 кг.

І тут дуже цікаво глянути на мою Strava за 2018 рік, вона прекрасно покаже, що сам того не усвідомлюючи, я провів так званий тренувальний цикл з макро-періодизацією.

Чому графік Fitness & Freshness, а не звичайні вказівки на кілометраж? Бо якщо ви накатуєте просто кілометри, не проводячи спеціальної роботи, то це покатушки, а не тренування. А даний інструмент Strava аналізує ваші показники та обраховує ефект від кожного виїзду. Скажу одразу, розрахований він під паверметр і лише з датчиком пульсу через певний час починає показувати люту хєрню. Наприклад до серпня я розкатався так, що міг їхати 34-35 в одне обличчя, не виходячи з 2 пульсової зони, видаючи нереальні вати та укатуватись в соплі на рівні ПАНО, проте з точки зору алгоритму Strava я недопрацьовував. Просто тому, що пульс був не захмарним. І якщо дивитись на графік, то в травні я був у кращій фізичний формі ніж на початок вересня, що абсолютна неправда — якщо орієнтуватись на час контрольних ділянок та на те, як я почав швидко відновлюватись після складних тренувань. Коротше кажучи, це хоча б якийсь механізм оцінки прогресу, але пам’ятайте про його умовність, без паверметру це просто каляки-маляки.

Як бачимо, з січня місяця йде постійний поступовий прогрес — накатка бази з додатковими силовими вправами. Хоча аналізуючи зараз свою тренувальну програму, потрібно було лише накатувати базу, приступивши до інтервалів середньої інтенсивності за три тижні до виїзду на збори. А в березні я вилетів на Тенеріфе. За рахунок правильно вибудованого графіка організаторами кемпу, учасники отримали оптимальне наростаюче навантаження, віддали усі сили на Тейде та повернулись в Київ для рекавері. Це був перший макро цикл: накатування бази, інтервальна робота, гірські збори з високим навантаженням. За ці три місяці вийшло 50 годин у сідлі та 1242 кілометри, що вже непогано.

Березень був відверто мерзенним місяцем з точки зору погоди, тож докатував його я на станку. А от з 1 квітня я урочиcто розібрав свій Tacx та вперше виїхав на київський асфальт. Завдання на квітень було чітким — накатування асфальтної бази з невеликими силовими, практично не виходячи навіть в третю пульсову зону. І я хочу сказати, що це був самий важкий тренувальний період в моєму житті. Довгі виїзди з низької інтенсивністю вбивають мотивацію, бажання кататись і будь-який фан від велосипеду. Тобі просто потрібно їхати. Годину, дві, три. І слідкувати, щоб трьохзначна цифра на велокомп’ютері не переходила позначку 150. Підйом? Все одно тримай, став мінімальну передачу, йди пішки, повзи, тільки не піднімай пульс. Це все необхідно для розвитку ударного об’єму серця. Без цього просто не можна приступати до інтервалів та важких тренувань. Без такої бази ви швидше доїдете до кардіолога, ніж на подіум. Тому закусили язика, піджали сідниці та їдемо об’єми.

Першу половину місяця я просто вішався. Потім пульс стабілізувався і перестав повзти лише при вигляді підйомів. У цей момент я почав поволі викатувати апхіли, але також без фанатизму, ніяких червоних зон і лютого анаеробу. Закрутили підйомчик, спустились вниз, закрутили знову — з’їхали назад. І таку карусєльку крутимо разів 10. О, це вже цікавіше, проте все одно дуже важко тримати себе в руках і не давати ЧСС підніматись до недопустимих значень. І лише в останні дні квітня почались нормальні інтервали. За місяць у тренувальному режимі я проїхав 1046 кілометрів (46 годин).


Доречі, стосовно весняних тренувань я підготував взагалі окрему статтю, не полінуйтесь прочитати чи додати у закладки


Травень виявився одним з самих активних, ніколи так я ще його не проводив. Перші вихідні і перша запланована гонка — Львівська Сотка. Вона показала (окрім того, що у околицях міста Лева ні*уя немає доріг) недоліки у фізичній формі та дала хоча б уявне розуміння того, як рухається голова пелотону. Спойлер — дуже швидко. Окей, урок зрозумілий і тепер ясно що саме необхідно тренувати до Київської Сотки. Також Лівів показав, що робити 2 тижні перед стартом повністю тренувальними то не мій варіант. На старті рівень втоми був критичним і як показали наступні старти дещо вплинув на мої показники. Також та Сотка показала проблеми з харчуванням і гідрацією на дистанції, на які я не розраховував.

А через два дні після повернення я взяв на огляд Giant Propel 🙂 І це стало одкровенням. Бо на наступних вихідних я афектовано взяв участь у Чемпіонаті Києва у розділці — Гонці Нескорених. І приїхав ВОСЬМИМ. На чемпіонаті Києва, Карле! Гадаю, що заслуга тут ділиться на три частини — велосипед, поради Сергія Сови та мої ноги. Але як би там не було, це стало величезним поштовхом віри у власні сили. Бо я отримав зафіксоване підтвердження думки, що рівнину я їду наче непогано.

Тож розділка стала кульмінацією другого макроциклу. Іншу половину травня я просто катався у задоволення з періодичними темповими тренуваннями, видихав інтенсив квітня. До того ж, мені до рук потрапив чумовий електробайк, на якому я почав частенько виїзжати на b2w та релакс-райди. Травень: 1095 км, 55 годин.

Червень почався з тижня лінощів (брешу, роботи було стільки, що не вдалось жодного разу сісти на велосипед), який раптово закінчився крутою гонкою у форматі командного тріатлону. Яку ми неочікувано виграли! Аналіз показників по Strava мене трохи здивував і в цей момент мені до голови заповзла ідея, що відпочинок перед стартом у моєму випадку дає суттєвий бонус. При тому, що поширеною є позиція — тренування повинні тривати до самого дня гонки. Тобто гонку я проїхав афектовано, без тренувань під неї і в середині якогось незрозумілого рекавері мікроциклу. Цікаво!

З цього моменту я почав уважніше прислухатись не лише до того, як організм реагує на навантаження, а і як він розслабляється. І мені здається я частково намацав оцей момент виходу на суперкомпенсацію та почав будувати тренування саме по даному принципу. До того ж, я зрозумів, що і як потрібно зробити зі своїм організмом, щоб отримати якомога швидше та якісне відновлення. Під різні навантаження та стан втоми механізми відрізняються — від легкої викатки на пульсі 110-120, половини бокалу червоного сухого вина до простого споглядання у стіну протягом 30 хвилин без ніяких думок. Але у будь-якому разі основним фактором правильного відновлення у моєму випадку є якісний сон. Якщо я не висипаюсь, то усі тренування і рекавері нівелюються внутрішньою втомою організму.

Окрім трі-гонки, червень був доволі ненасиченим, усього 32 години, за які я проїхав 626 кілометрів. А під кінець місяця я опинився в Славське з найнером і в задоволення покатав по місцевим трейлам, щоправда доволі лайтово. Такий собі вийшов місяць-рекавері.


А от липень вдарив по ногах дуже потужно! Тиждень Румунії з величезними наборами.

Ультранасичена презентація Меріди та відпочинок на Шацьких озерах, теж з велосипедами. Усього 705 км, але максимально бойових.

29 липня якраз відбулась перша прикатка маршруту Сотки. І на цьому моменті я трошечки панікнув. Підгірці та Космос я до цього багато разів прикатував, але одна справа робити це на тренуванні у 50 км, а інша — в гоночному режимі з кілометражем у 110. Ситуація ускладнювалась блядською Калюжою. Якщо хтось забув як вона виглядала, то я нагадаю.

У випадку дощу, ця ділянка ставала повністю непроїзною. І це проблема, бо маю специфіку — якщо я втрачаю ритм швидкої їзди, то це мене може сильно вибити з колії. А Калюжа виглядала саме як штука, яка може нормально збити зі стабільного темпу. Дорогі читачі, я не хочу навіть заглиблюватись у те, скільки сил, часу, ресурсів знадобилось Сергію Харчуку та Ростиславу Гудиліну (людина, на якій тримається вся матеріально-технічна частина Сотки), щоб місцева влада все ж таки почала ремонт цієї ділянки і отой триндєц з верхнього фото почав виглядати ось так.

Так, укатаний щебінь теж не кращий варіант, особливо враховуючи, що роботи провели за 2 дні до Гонки. Якби цю ділянку відремонтували хоча б за 3 тижні, то до 2 вересня тут було б ідеальне утрамбоване покриття. Але повірте — орги Сотки зробили максимальне з можливого. Якщо ж дивитись ширше, то місцеві мешканці повинні Сотці пам’ятник поставити, бо ту Богом забуту дорогу ще б років сто ніхто не чіпав би.

Ну окей, з ділянками та покриттям зрозуміло, а з підйомами я теж знаю що робити. Тренуватись, курво!

7 серпня я пройшов тестування у VO2MAX Lab. І мій тренувальний процес поділився на До, та Після тесту.

Я зараз якраз готую розгорнуту статтю по функціональній перевірці і деталі будуть там. Коротко ж скажу, що пульсові зони, по яким я тренувався до цього, ну дуже сильно не співпадали з фактичними, і катався я не по правильному, а по білету «Спортлото». Перебудувавши тренувальну програму відповідно до рекомендацій Володі Ткаченка і почавши дотримуватись реальних показників, я за декілька тижнів серпня отримав прогрес більший, ніж за два місяці до того. Просто вдумайтесь в це. І тепер я абсолютно серйозно вважаю, що якщо людина придбала велосипед за 2-3 тисячі євро і жме гроші на правильне налаштування посадки та функціональну діагностику — не дуже розумна. О, хочете хвилинку сексизму? Як показує практика, більше протестують проти функціоналки та фіта саме чоловіки 🙂 Типу «Я сам розберусь, буде мені ще хтось розказувати як мені їздити». Ось такий лол.

Окрім інтервальних тренувань в перемішку з темповими викатками і об’ємами, я за 2 тижні до гонки почав катати те, що називається AWC інтервали. Штука противна, болюча, але надзвичайно ефективна. Їхнє завдання підвищити вашу аеробну ємність, максимальний рівень споживання кисню м’язами, дати вам різкість, швидкість та море страждання. Ви привчаєте організм добре спринтувати і швидко відновлюватись після такого прискорення. І саме ця штука дуже знадобилась мені на гонці.

AWC-інтервали
30 хвилин якісного розігріву
40 секунд на повній потужності, спринт на ногах до зірочок в очах
20 секунд відпочинку
40
20
40
20
40
20
40
20
5 хвилин даємо організму видихнути і зрозуміти, що ніхто не намагається його вбити

Повторити такі етерації ще три рази. Тобто:
30m warm up
5* (40s max; 20s rest)
5m rest
5* (40s max; 20s rest)
5m rest
5* (40s max; 20s rest)
5m rest
5* (40s max; 20s rest)
30m cool down

Але враховуйте, подібну розвагу можна катати лише при великих накатах (від 3-4 тисяч) і стабільних тренуваннях на середніх інтервалах. Новачка така серія може прикінчити. Буквально.

Також за серпень відбулось два крутезних виїзди за межі Києва — Карпатський Збір та презентація Giant в Барселоні.

Giant Defy Teaser

Що робить нормальний тестер, коли чує, що велосипед називають Endurance Road Bike?Правильно, намагається угандошити його усіма відомими способами.Ви давно просили, щоб на BIC почали виходити відео. Тож усі три дні івенту Giant я пробігав з камерами, рекордером і тепер буду все це монтувати. А поки ось вам коротенький тізер. Підписуйтесь на YouTube-канал та вмикайте сповіщення (КАЛАКОЛЬЧІК), відео будуть виходити там.https://bit.ly/2okqz5u

Posted by Bike In City on Wednesday, August 29, 2018

Тобто третій макроцикл почався з Румунії та вийшов на кульмінацію 2 вересня. Загалом за серпень 972 кілометрів та 49 годин, серед яких більше половини абсолютно усвідомлених тренувань, при яких я чітко розумів що, як і для чого я треную. Бляха, як же хочеться на наступний сезон паверметр. Відчуваю, що дозрів до того, щоб використовувати його ефективніше, ніж просто дорогий датчик каденсу.

Перед власне Соткою я роблю все точно так само, як і розказував у відео.

У п’ятницю роблю останню серію AWC інтервалів, але не повну, усього 2 підходи та ставлю персональний рекорд у сегменті Sprint500 на Трухановому (40 секунд, середня 44,4 км/год, 61 результат з майже 5000 атлетів). Це було не стільки для тренування, бо за 2 дні до гонки навряд чи ви зможете щось натренувати, хіба втомитесь. Головна ціль — «перевірити ногу» і мені сподобались ті відчуття та процеси в організмі, які я відловив. А значить тренувальний процес був побудований правильно, вихід на пік форми розраховано вірно. На зворотному шляху заглянув у Велобазар за стартовим, там гамір, веселощі та шаленість 🙂

Як і рекомендував у відео, у п’ятницю ж вимиваю начисто велосипед, перевіряю технічний стан та оновлюю герметик в покришках і промазую ланцюг Smoove. На чистенький та підготовлений вел клею усю соточну атрибутику.

Одразу розкажу про хитрість. Номер з чіпом, який необхідно вішати на кермо, спробуйте приладнати під кутом 45°. Це дозволить виконати формальні вимоги щодо його наявності, він буде цілком читаємим, а чіп (за яким і здійснюється таймінг) не буде нічим перекриватись і торкатись поверхонь. І при цьому ви не нанесете суттєвої шкоди аеродинаміці. Бо виходить, що інженери ночі не спали, вираховували ідеальну форму рами, щоб зекономити вам секунди, а ви на кермо вішаєте парус:)
Єдине але — на гонки, де таймінг здійснюється суддями візуально, краще вішати номер прямо і максимально на видноті.

З приводу номеру-наклейки на підсиділ — клейте його вдома, і якомога рівніше. Якщо відкладете цю процедуру до передстартового мандражу, то отримаєте нерівну ганчірочку, яка буде криво висіти та створювати додаткову турбулентність позаду підсиділа.

Номер на спину не чіпав, скориставшись відсутністю вказівок на конверті, трохи схитрував…

Харчування на гонку

Наклейка на винос чи раму з профілем висот — ваш друг. Але його можна ще покращити. У моєму випадку, я доповнив її індивідуальною схемою харчування, причому з передстартового коридору і аж до фінішного містечка. Як виявилось, це мега-тема, бо у розпалі мандражу, гоночної боротьби та фінішної ейфорії можна просто забути про щось. А тут воно перед очима, зручно.

Розписував по власній схемі. Прикинув, скільки я планую їхати гонку. Перед стартом орієнтувався на те, що проїду 110 км десь за 3:30-3:20. На останніх кілометрах їсти буде тупо ніколи та й не лізе зазвичай. Тож я намалював два кола, поділивши їх на четверті — на 0, 3, 6 та 9 годин. Це наші часові проміжки, в які потрібно щось закидати «в топку» (так, загальноприйнято брати відрізки по 25 хвилин, але по четвертях планувати зручніше).

Потім отриману кількість і послідовність харчування переніс на наклейку з профілем, враховуючи де будуть підйоми, спуски та рівняки з хорошим покриттям. Врахування цих факторів дуже важливе, так як на підйомі вам вже потрібні сили, а гель засвоюється 15 хвилин. Магній всмоктується майже миттєво. Їсти краще на рівняку з хорошим покриттям, коли пелотон їде спокійно та менше ризик налетіти на яму у процесі харчування.

Ітак, на гонку було заплановано (у дужках пропишу як вийшло в реальності):

  • 3 таблетки Магне-В6 та 3 таблетки аспаркаму вранці після сніданку
  • розколочений в 600мл. флязі ізотонік Nutrixxion Endurance, фляга 0,7 з чистою водою
  • великий Magnesium 375 від Nutrixxion за 10 хвилин до старту
  • енергетичний батончик від SIS (привіз додому бо навіть не ризикнув діставати, на перших 20 км група їхала настільки швидко та різко, що я пив усього два рази, про розпаковку снеку не було навіть мови)
  • за 5-6 хвилин до підйому у Підгірцях в хід йде перший гель від SIS, на самому підйомі його дія ще непотрібна, в організмі багато глікогену, а от після нього буде не до їжі (все по плану)
  • в Безрадичах, перед Обухівським тягуном Voltage від Nutrend (з’їв лише половину, і тільки тому, що треба було шлунку дати твердої їжі, не ліз… половинку привіз дружині на фініш)
  • перед спецділянкою в Копачеві — гель Wald Meister від Nutrixxion, бо на Калюжі і наступних 5-6 км буде адок
  • тягун після Великої Бугаївки — гель EnduroSnack від Nutrend, бо починаються самі динамічні шматки траси і треба, щоб організм постійно звідкись брав поживу
  • після спуску в Рославичах — Nutrend Magneslife та кофеїновий гель Nurixxion XX-force, щоб отримати буст на Космосі та після нього і не мати проблем з судомами (в реалі гель був з’їдений аж після тягуна в Хотові, перед Космосом взагалі не хотілось, а от магній випив)
  • заплановано було після Хотова з’їсти кофеїновий батончик SIS та гель Nurixxion XX-force (але я не їв на Космосі, тож заправився лише одним гелем, батончик не захотів, і на цьому паровозив як коняка до самого фінішу)
  • одразу на фініші — нутрендівський Regener, щоб вивести організм зі стану стресу

Тож, з гонку було з’їдено — 3 звичайних гелі, 1 кофеїновий, півбатончика та 2 ампули магнію. Привіз додому зайвий гель та 2,5 батончики. По відчуттях харчування вистачило ідеально і не виникало неприємного перевантаження шлунку. На фініші навіть їсти не хотілось, тож до куліша так і не дійшов.

Окрім харчування, дуже важливе питання, що брати з собою з допоміжних засобів. Враховуючи використання безкамерних покришок я зупинився на самому мінімальному наборі:

  • мікромультитул Fabric, бо руками крутити гвинти якось ніоч
  • 16 грамовий балон СО2 та сопло для нього, щоб підчати колеса за необхідності
  • 2 базкамерні шосейні латки Giant, які ліпляться на покришку просто зверху у випадку сильного порізу, який герметик не може заклеїти
  • клей для латок (якась спецтема на основі цианокрилату, судячи по запаху; з додаванням сажі чи гуми, судячи по чорному кольору)
  • талончик на їжу
  • футляр для безкамерних латок і клею
  • гроші для непередбачених ситуацій

Все це, завдяки футляру та двом канцелярським резиночкам займає скажено мало місця. Зацініть.

Довго вагався у якій велоформі їхати. X-bionic фантастична, тренування в ній ефективніші та сидить ідеально. Проте в гоночному режимі за рахунок її специфіки мені знадобиться більше рідини, а вода у флягах розрахована до міліграму. Зупинився на Craft Verve — вона легка, з шикарним памперсом та сидить досить щільно, щоб не створювати аеродинамічного супротиву. До того ж, має захист від ультрафіолету, а гонка обіцяє бути сонячною і до +32.

Погнали, панове!

У суботу, як за усіма правилами, викатав велосипед після усіх косметично-технічних процедур, це обов’язково. Бо наприклад ви спустили колесо, щоб долити герметика, а боковинка десь не стала на місце. Прикро буде виявити це на 10 кілометрі гонки, лежачи в кущах. Плюс парафінову змазку треба трохи розроблювати після нового нанесення, не на маршруті гонки ж це робити.

Зранку неділі прокидаюсь, снідаю, беру приготований з вечора велосипед, рюкзак з фотоапаратом і вирушаю на старт.

Там гамірно, купа знайомих, всі веселі, на задорі і передгоночному мандражі. Трохи фоткаю та віддаю рюкзак Юліанні Бондарчук, заберу вже на фініші.

Чимчикую в стартовий коридор.

Одразу хочу відмітити, наскільки офігєнно виглядають команди, які зробили собі однакову велоформу. ВелоХайп, Cadence90, Aerostar-Unicorn — красавчєгі, однозначно! Але візуально виділявся Echelon, ідеально підібрана кольорова гама та патерн на формі, респект.


Взагалі ось ця тема з формуванням любительських шосейних команд (як великих, так і з 5-6 осіб) мене страшенно тішить. Це люди, які тренуються разом, зкатуються, вигадують командні тактики. З ними приємно їхати, і головне не страшно! Почну неквапливо про такі об’єднання робити невеликі матеріали, щоб знайомити читачів з ними. Бо саме так формується і розвивається велокультура.


Починають запускати шосе Мастерс з червоними номерами. Тут же з’являється якийсь дурник з синім номером (шосе аматори, моя категорія), який починає кричати на маршалів щоб його пустили з мастерс. Не пустили звісно, а на майбутнє потрібно давати дисквал за подібне шкандальство. 5 хвилин і Мастер від’їзжають. Прийшов час аматорів.

Жовта арка на старті. Шикуємось.
Дають старт, зараз красиво проїдем.. ЩО?
45 зі старту
куди ви?
пульс
пульс
180
190
1 хвилина після старту, політ НЕКОНТРОЛЬОВАНИЙ

Поліцейська машина супроводу, замість того, щоб красиво провезти учасників до старту зі швидкістю 25-30, просто поїхала. А що роблять шосери, коли бачать перед собою відсутність стримуючого фактору? Правильно, рвуть жили і  викручують максималку.

До розвороту повороту з Бесарабки ми підлітали вже зі швидкістю під 50.

Лесі Українки, підйом, на якому я думав добре розігрітись на високому каденсі, я залетів З СЕРЕДНЬОЮ 34 км/год. Персональний рекорд, як ні як. Ну і розігрівся. На пульсі 187.

Потім якийсь шал на бульварі Дружби народів. Так навалив, що отримав 6 місце по Страві за весь час. 62,5 середня. От що робить перекрита дорога і повністю перекрита свідомість від такого різкого старту.

Вилітаємо на з’їзд з Патона. От там страшнувато було, дорога звужується, всі хаотично рухаються, під колесами люки і напливи асфальту. І як раз там стався перший завал десь через 2-3 хвилини, як ми пролетіли. Стрьом.

Дарницький міст майнув як жирний голуб в урагані.

Південний міст і Видубичі не такі вже і страшні розв’язки, якщо тебе прикриває поліція та МотоХелп 🙂

А ось і стартова арка, по якій вираховується chip time. І тут же частина учасників тупо спеціально її об’їзжає. НУ ВАШУ Ж МАТЬ. Це до питань, чому все рахувалось по guntime, бо у частини учасників був лише цей час.

Після стартової арки стало просто СТАБІЛЬНО ПОГАНО, без криз та ривків 🙂 Хоч пульс знизився зі 190 до допустимого 170. Бачу Юру Гайдая, він сідає на колесо і ми перекладаємось у головну групу. Але за рахунок добирання голови, ми ставимо нормальну таку середню і заїзжаємо на 5 місце по страві на доволі великому сегменті Видубичі-Лісники.

Ось ці перші 10-12 кілометрів це перший раз, коли мені стали у нагоді відпрацьовані AWC-інтервали. Вони натренували організм швидко відновлюватись після коротких потужних прискорень. І це реально відчувалось.

Що я вам скажу. Хоча б ось ці 20 хвилин сидіння у головній групі варті усіх тренувань та страждань. Швидкість космічна, звук карбонових коліс по гладкому асфальту, прогнозоване, але візуально броунівське переміщення учасників всередині пелотону, захищеність від вітру та усвідомлення себе як частини великого організму — людина, яка хоча б раз це відчуває, закохується у шосе назавжди… А якщо ні, то вона тріатлоніст 🙂

В групі ти почуваєшся безпечно, але увесь перетворюєшся на сенсор, адже повинен відчувати, бачити та передбачати усіх учасників на 360° навколо себе. Тут комфортно і надзвичайно швидко. Користуючись рівним темпом декілька разів пив та закинув перший гель.

Взагалі за першу третину гонки темп був такий, що я на трьох сегментах заїхав у десятку найкращих за увесь час. Безумство якесь!

А у Підгірцях відбувається те, що я прогнозував і що сприймав як невідворотну штуку. Група починає розтягуватись на першому кваліфікаційному підйомі і я її втрачаю. Я задачу мінімум на гонку виконав — протриматись у першій групі хоча б третину гонки. Страшенно радий, що мені це вдалось. Вперше в житті. Це дає величезний поштовх мотивації.

На самому підйомі я розумію, що витягувати з себе жили просто не має сенсу. Отримаю ацидоз і потім по рівному взагалі не зможу видавати високу потужність. В результаті заїхав підйом на 20 секунд повільніше, ніж мій кращий результат тут. Зате зберіг сили. Як бачите зі скріна догнати групу у мене не було ніяких шансів.

На пологому прогоні до повороту на Дмитровичі починаємо працювати у парі з Антоном Юрковським з Аеростару. Далі ми майже весь шлях і їхали, періодично підбираючи людей та формуючи поїзд. Не знаю як вам, а я дуже тішусь, коли ви доганяєте когось, бичите, що людина вже в соплі і пропонуєте сідати на колесо. А кілометрів за 10 бачите, що «підібраний» вже і на зміну намагається виходити. Значить зробили хорошу справу і допомогли людині в момент критичних вафель.

Дуже сподобалась фраза на якійсь із змін від Антона: «Ти ж не тільки City, покажи ще і Bike!«. Додало декілька десятків ватт у ноги 🙂

Мене вразило у якому режимі їдуться спуски на гонці. Ти просто відключаєш інстинкт самозбереження і валиш як танк. На самих страшних моментах мозок ніби робить позначку «тут треба було б злякатись», проте це все проходить якось дуже фоново.

Радий був їхати в поїзді з Оленою Гаркавою, також учасницею Stanina. Дуже круто їхала!

На повороті в Калюжу бачимо на узбіччі гонщика, який сидить і кричить усім про щебінь. Подяка йому, трохи скинув швидкість, проте все одно двічі в повороті витягав велосипед з заносу. Страшно. І от з одного боку подяка дорожникам, що засипали Калюжу. З іншого — зроби вони це тоді, коли ми просили, то до дня гонки все було б прекрасно вкатане і проїзжалось набагато безпечніше.

Доречі про щебінь, гравій та велику кількість пробитих коліс. Вже по приїзду додому, я знайшов на передньому і задньому колесі два місця, де був запечений герметик. Тобто за гонку я проколов обидва колеса, але навіть не помітив цього. Безкамерка рулить, поїзд прогресу не спинити 🙂

Тягун в Бугаївці, виїзд на рівняк і дистанція від Рославичів до самого фінішу — час валити на всі свої 100%, бо це моя майже ідеально прикатана ділянка. На рівному майже постійно вів зміну, було дуже комфортно, зловив якийсь правильний ритм.

На спуску в Рославичах трохи обережно скатив, якась чуйка мабуть. Але потім… Моя улюблена ділянка до самого Космосу! На останньому КП на ходу схопив пляшку води, зробив три ковтки, решту вилив на спину, бо вже почало нормально припікати сонце.

Різкий спуск, з поворотом на 90 ліворуч. Ніколи не ризикував його проходити на повній швидкості, бо неясно чи не вискочить авто збоку. А тут ввалив на повному ходу, аж втиснуло:)

А далі Космос!

І Сергій Іллі, який бігав та підбадьорював учасників криками. Шикарно! Весь підйом при цьому був розписаний мотиваційними гаслами (не такими, як на фото вище). Наприклад Вікторія Нестерова за день до цього спеціально приїхала і розмалювала Підгірці та Космос мотивашками для своє доньки та дівчат взагалі. Було дуже чуйно і неймовірно піднесено! Молодці!!!

А тим часом, я кручу.

По Космосу ситуація та сама, що і по Підгірцях. Трохи повільніше, ніж персональний рекорд. Бо далі спуск і тягун, які я їду непогано. А упоротись на кваліфікаційному підйомі, щоб потім їхати валянком — ні, дякую. Тому крутимо стабільно потужно, але без фанатизму.

На тягуні під Хотовим закислився так, що неодразу впізнав Віктора Петровича, який фіксував третій гірський фініш 🙂

Так, Хотів проїхали, починається чабанське велокільце. Лісовий спуск я знаю добре, тож навалюю. На виїзді з лісу доганяю групу, яка від’їхла від мене на підйомі. «А тепер хлопці, давайте я вас по рівному покатаю!«, на що отримую питання про те, що я жру, де беру сили і чому я сраний робот))))

Всю дорогу по Віті Поштовій до одеської траси тягну зміну і мені ХАРАШО (гель з кофеїном як раз розкочигарився на всю катушку). По одеській починається тягун. Я його відверто боявся, але всі мої компаньйони були теж вже втомленими, тож я вчепився зубами у винос і не відпав. А потім почався трололо рівняк. А значить Богдану треба ставати на педальку і трохи відриватись. Тим паче, що у Чабанах на перехресті стоять і уболівають батьки, а значить  потрібно красиво проїхати. Скажу чесно, сил я на це вграв забагато, зато красіво!

До фінального виїзду на одеську, мене компанйони добрали. Виїзжаємо, провожу зміну і махаю, щоб хтось виходив. Нєа 🙂 До фінішу 2 км, дурних немає! Відчуття у мене були приблизно ось такі:

За Новою Лінією вперед різко пробираються троє, я атаку не пропускаю і перекладаюсь до них. А при в’їзді в Київ врубаю взагалі все, що у мене лишалось, і намагаюсь засвистіти МААААКСИМАЛЬНО. Так спринтанув, що аж передне колесо відірвалось від землі. ДУЖЕ ОЧКАНУВ. Але знову ж таки, я дану штуку відпрацьовував на AWC інтервалах. Навожу на спринті хлопцям метрів 20 і фінішую. Елвіс залишив будівлю.

Сам фініш був прекрасний як квітка лотосу при заході сонця на фоні палаючого Кремля — дружина, батьки, друзі, задоволені люди, куліш, масажні столи (масаж на фініші — це геніальна ідея, тепер кожного разу буду користуватись можливістю), актівіті від партнерів Сотки, шалені бігаючі організатори, рок гурт. Це те свято, якого чекаєш увесь рік. І чорт забирай, я зроблю усе від мене залежне, щоб Київська Сотка якомога швидше набрала 5 000 учасників!

Результат самого заїзду мне, якщо чесно, приголомшив.

39 місце з часом 2:53 по складній трасі. Минулого року по рівнинному маршруту я заїхав за 2:58 і був 165 у протоколі. Тобто за рік я покращив свої показники на 76.36%. Це навіть звучить офігєнно! І дає шалену мотивацію продовжувати їбашити. На дистанції я обійшов більшу частину командних гонщиків з Каденсу, Ешелону та Аеростару, а вони ппц потужно їдуть і постійно тренуються валити групові гонки. Тож моя система тренувань працює. Зараз план поїздити з Ешелоном, напрацювати «відчуття колеса». Але акцент все ж таки на вивірені індивідуальні тренування, тим більше що попереду Red Bull Володар Гори та багатообіцяюча ChaveredRace, доречі приєднуйтесь, потрібна хороша компанія на гонки 🙂

Трошки статистики зі Strava, кому цікаво і хто розуміє про що ці графіки:

Окремо хочеться сказати про сам велосипед, на якому я їхав. Саме на гонках розкривається характер Propel. Це тупо машина для роздач. Звук, потужність і відчуття від того як він їде — то майже мистецтво. Він з честю провіз 95 кілограмового мене по ямах, бетонці, щебінці і подібному сранті та не помітив того!
/з кожним подібним виїздом бажання віддавати його назад все менше і менше…/

Іноді чую запитання — а нащо це все? Тренування, ранні виїзди і «прєодолєніє»? Якщо в двох словах, то мені це потрібно на рівні становлення особистості. Як людина, яка все життя провела у статусі відмінника і до спорту не мала ніякого відношення, я зараз отримую величезне задоволення від того, що можу щось показати з точки зору фізухи. Можете називати це компенсацією, whatever.

Але є і більший рушій мого спорту. От ви б стали слухати поради «Як їхати Сотку» від людини, яка їде її за 5 годин. І чи стали б читати огляд аерошосера від райдера, який не здатен розігнати його по рівнині до 50 км/год? От і я не став би.


Топові фотографії з альбомів (максимально рекомендуються до перегляду):
Dmitriy Vakulka | Роман Марусенко | Макс Кайдала | Велокиїв | Олег Пискун
Николай Сиркизюк | Богдан СтасюкLeonid Kalinovsky | Николай Носов


Ще трохи фото з фінішу. Доречі, мерч Сотки можна буде скоро придбати прямо у нашому Facebook та у магазинів-партнерів!

БІЛЬШЕ ФОТО З СОТКИ

Заметили в тексте ошибку? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter.

Богдан Воеводин

Сооснователь Bike in City

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: