Bike in City

Львівська різня (18+)

У процесі польоту над 2 метровою ямою-урвищем
я думав лиш про одне:
«А що я тут взагалі роблю?»

Але давайте з початку.

Роки два тому я проїхав свою першу сотню кілометрів за один раз. Тоді це була чистої води авантюра — в будній день, на сінглспіді, у вітряну погоду, соло і не особливо знаючи маршрут. Два дні відлежувався, проте велокомп показував горду цифру у 28 км/год середньої. Так я зрозумів, що таке 100 км. Як на мене, це ідеальна велосипедна дистанція. Її можна проїхати в півноги за 4-5 годин, милуючись пейзажами, поглинаючи смаколики і спілкуючись з друзями. А можна за 3 години, змагаючись з вітром, рельєфом та самим собою. Це як півмарафон у бігу — фактично будь-хто з базовою підготовкою може його подолати. Проте якщо ти хочеш це зробити з результатом, за який не буде соромно, то потрібно готуватись. І доволі серйозно.

Про необхідність підготовки і як дистанція «100» їдеться без такої підготовки я писав у звіті з Київської Сотки 2017. Перегляньте, це додасть картині цілісності.

Цьогорічну зиму я провів з користю, станок давав змогу не втратити ґлузд від велоавітамінозу та не набрати зайві кілограми. Березень місяць у мене почався з епічного виїзду у PowerCamp: Tenerife і дав потужний поштовх — мені сподобалось їхати підйоми і я відчув хоч мінімальну, але силу в ногах. Значить зима проведена не марно!

По приліту в Київ я почав поступово намагатись виїзжати і стався ще один важливий факт — знайомство з Сергієм Совою. Він давно успішно катає і виграє шосейні гонки та є власником половини KOM в Києві. А цьогоріч Сергій завідує процесом створення Kyiv Sotka Cycling School, метою якої буде навчання неофітів і любителів середнього рівня. Тож на мені він обкатав невелику частину навчальної програми.


Як організувати тренування весною — стаття


По плану, майже весь квітень я повинен був накатувати об’єм, працюючи на коротких і довгих дистанціях в межах першої, другої та третьої пульсових сон (по тренуванням буде окрема стаття в рамках проекту Kyiv Sotka Cycling School). Подібні тренування позитивно впливають на ударний об’єм крові, яке сердце може видати за один удар, що дозволяє знизити пульс і мати запас при навантаженнях високої інтенсивності. Якщо одразу почати давати великі навантаження і розкручувати «мотор» то це призведе до гіпертрофії сердцевого м’язу, потовщення стінок чи навіть мікроінфаркту…

Я скажу чесно — для активно працюючої людини 3-4 тренування в тиждень це хардкор… Іноді доводилось виїзжати і затемно вранці, і вночі, постійно розплановувати дуже чіткий графік на декілька днів наперед. Окей, тренування на 1,5-2 години ще можна впихнути у якесь вікно. А що робити з довгими об’ємами по 4-5 годин?

Таким чином, за квітень я накатав 1000 чистих кілометрів і за два тижні до сотки Сергій ввів у план більш серйозні тренування — на довгу гору з градієнтом 4-5% з багаторазовими повторами і на короткий апхіл у 10%-12% з 10-кратним підходом. Гляньте календар Strava на картинці вище, за два тижні до Сотки у мене не було жодного дня без велосипеда.

Що характерно для такого режиму? Він реально зручний, бо на короткі інтенсивні тренування знайти час значно легше, плюс важке тренування дає краще відчуття прогресу, а це додає мотивації. Але є і проблеми. Якщо з таким графіком ти десь недоїси, недоспиш або перепалишся на тренуванні, то банально не відновишся до наступного. А втома річ підла і накоплюється. Друга проблема — ТИ БАНАЛЬНО НАТИРАЄШ ЖОПУ ВХЛАМ. Тож з певного моменту я взагалі перестав виїзжати на тренування більше години без використання спеціального крему. Бо один раз розітреш і все, ти приплив. Загоюватись буде довго. Такое, я розумію, що не дуже прийнято про це говорити, але краще скажу як є.

Ще однією серйозною проблемою є постійна крепатура і забитість м’язів. В ідеалі, потрібно хоча б два рази в тиждень ходити на масаж. Але камон, я тут ледь тренування по 2 години впихнув у розклад, який вбіса масаж? Пам’ятаєте, у звіті про Київську Сотку розказував про скалку для тіста? Я таки замінив її на більш прийнятний і цивілізований спосіб — роли. У мене комплект від BlackRoll і вони рятують. Збрешу, якщо скажу, що у мене вистачало дисципліни розкатуватись на них щодня, але після важких тренувань просто must. На комплекс вправ у мене йде близько 15 хвилин, цього достатньо для нормального пропрацювання найбільш проблемних зон. Важче усього зі стегном, я навіть жорстким ролом не можу іноді продавити м’яз, настільки забивається все. А без великого ролу для спини я взагалі не уявляю день. І це не реклама, просто ці штуки реально працюють. Не вірите — вам же гірше 🙂

О, є ще одна сторона щоденних тренувань по весняному сонечку.
ТИ ГРЬОБАНИЙ ЄНОТ-ПОЛОСКУН.
Лямки від шолома, окуляри, перчатки — все це створює неповторний малюнок засмаги на твоєму обличчі і руках. Виходи два: рівняти при можливості або забити і пишатись.

У результаті, на день гонки у мене було 2400 км (це включно зі станком).

Але найголовніше — ти відчуваєш прогрес. Якщо трохи розумієте, що таке TSS, то ось вам графік, який Strava побудувала за півроку. Гляньте на криву прогресу починаючи з січня. НОРМ, ЯЩІТАЮ.

Якщо ви ніц не розумієте з цього графіку, то у вільні півтори години гляньте ось цю лекцію Юри Ганусяка, багато корисної інформації.

Лекція Yuriy Ganusyak про об‘єктивну оцінку фізичних показників у велоспорті – паверметри, пульс, допінг і що з цим усим робити.

Posted by Bike In City on Thursday, April 26, 2018

У день відправлення ми зустрілись з Сергієм і обговорили план на гонку та можливі сценарії розвитку подій. Багато думав. Але основне — після гонки я повинен буду проаналізувати усі свої допущені помилки та прозвітувати про них. А їх виявилось щедро насипано. ПРЯМ ЯК СРАНОГО ЩЕБНЯ НА ДОРОЗІ У ГОРОДКУ! Так, ша, тихо, усьому свій час.

Під вечір п’ятниці я почав збиратись. Речей брав мінімум: комплект форми, довгу джерсі, дощовичок,  дві пари шкарпеток, велочохол, комп, пульсометр, дві фляги, насос (чисто прозапас, на гонку взяв з собою 1 камеру і 1 балон СО2 — вирішив, що якщо раз проб’юсь, то буде змога швидко замінитись, а якщо проб’юсь вдруге, то гори воно вогнем і можна технічку почекати чи ще щось), мультитул, фару+мигалку для переміщення містом, контактні лінзи, порцію таблеток (магній, аспаркам, омегу3) і пак спортивного харчу. От про нього трохи детальніше.

Київську сотку я їхав на зернових мюслі-батончиках, і це ненайкраща ідея. Вони деркучі, довго жуються і кришаться, а значить є ризик невдало вдихнути частки. Брррр, на високому пульсі це дуже реально. Тож було вирішено спробувати чисто гоночний комплект. Для відновлення електролітів взяв 1 саше ізотоніку SIS Go. З гелів затарив 1 SIS Immune з вітамінами та смаком журавлини і 2 штуки від Nutrixxion — звичайний зі смаком коли і лимону і один резервний, з подвійним кофеїном. Батончики взяв два SIS (один для резерву). У якості спецзасобів було обрано рідкий магній від Nutrixxion на випадок судом і неймовірну адову жижу від SIS — Go coffeine shot, про неї пізніше розкажу.

Я вже казав, що дуже не люблю щось возити в кишенях. Тому інструменти і камера перемістились у SWAT Box на рамі. Для харчування теж є вихід. Багато виробників почали робити невеликі сумочки-фідери на верхню трубу рами. Зручно, досить аеродинамічно і прийнятно з точки зору візуала. Наприклад непогані є у Deuter і Profile Design (обидві бачив у Velobazar).

Мені до душі припала версія такої сумочки від Спеша — Remora. Вона була першочергово вигадана для жіночого шосейного/трі велосипеда Alias (упевнений, що ви про такий і не чули). Прикол у тому, що саме під цю сумку на рамі навіть бонки були, тож вона кріпилась гвинтами.

Я прикинув її на Рубешку і мені сподобалось, як вона вписалась. Недоліком більшості подібних сумочок я вважаю страшні липучки чи навіть, прости Господи, стяжки, якими виробники пропонують кріпити їх до рами. Ремора хитро притягується резинками, які ховаються у корпусі самої сумочки, ніяких стирчащих хлястиків.

Влізли в неї 2 Nutrixxion геля, 1 великий SIS і 1 батончик SIS. При цьому тримається міцно, на розковбасі нічого не вилітає, дістається одним рухом і не потрібно гратись з замочками. Три тижні з нею катаю і штука виявилась дуже продуманою. Єдине, мені чотири різні дівчини сказали, що вона їм нагадує… Хоча, не важливо, проїхали.

Усе інше, а саме ампули з рідинами і резервний батончик я засунув у кишеню веломайки. З мензурок я попередньо відірвав усі захисні наліпки і трохи ослабив кришки, так щоб не протікало, але було зручно відкрутити зубами.

На Сотку я вирішив змотатись одним днем — приїхати у суботу зранку, відганяти і одразу на вокзал. Для цього туди взяв нормальне купейне місце, щоб можна було поспати перед гонкою, а назад вирішив спробувати Інтерсіті (так я о 12 ночі вже прибував у Київ і мав змогу повноцінно відпочити вночі, без транспортних поневірянь).

Перша проблемка мене спідкала у купе. Виявилось, що нові вагони кльові звісно, проте мають надзвичайно маленькі багажні відділення зверху. Для того, щоб впихнути туди шосер, довелось знімати обидва колеса, підсиділ і хитро викручувати кермо. Влізло, а колесами ще й намертво зафіксувалось.

У поїзді познайомився з Юрієм Павліченко, він їхав катнути Сотку на складному велі. Взагалі поїзд нагадував філію велодня, дуже круто було спостерігати 🙂

Львів зустрів красивими вранішніми фарбами і дуже класною бруківкою. Я серйозно, гладенька, камінчик до камінчика, різними патернами викладена. На Рубешці їхалась дуже приємно.

Побачив красивий собор, зупинився зфоткати. Аж раптом підлетів голуб і почав кричати «ПОКАЙТЕСЬ ІБО ГРЯДЬОТ! БРЮХОВИЧІ!!!» Нічого не зрозумів з його балаканини.

По дорозі на місце видачі стартових пакетів знайшов ось таку стіну. Ніби і ванданізм, а ніби і мистецтво… До Харкова з його Гамлетом Зіньківським, звісно, далеко, проте мені сподобалось.

На Площі Ринок тим часом вже юрба. Всі у чудовому настрої, чекають оргів. Ті скоро під’їхали, почали ставити палатку і роздавати стартові. Атмосфера була фантастична. Ніби старі друзі зібрались. Хоча. Чому ніби? Доречі про стартові. У пакунку були наклейки на шолом, наклейка на раму з рельєфом і відсічками відстані (доречі за наклейки оргам окремий респект — ні на шоломі, ні на рамі не лишилось слідів клею), магніт з котиками і символікою сотки, невеликий номер на кермо і ще дві детальки 🙂

Цими детальками був крем від натирань Chamois Butt`r і чіп віддаленого зчитування результатів. Прикол був у тому, що кожного року хтось намагається розкурочити чіп, щоб намотати його кудись. А він повинен просто кріпитись на шнурівку чи липучки лівої туфлі або кросівка 🙂

З кремом теж було весело. Хоч і розказували для чого він, і в брошурці було написано, я бачив хлопчинку, який його куштував…

За стартовий і організовану роздачу з реєстрацією оргам плюс, все практично ідеально.

Але до старту ще 3 години. Що робити у Львові зранку? Звісно їсти і пити каву! Тож ми з Богданом Лозицьким нормально так зарядились круасанами, яєшнею і салатиком.

Підтягуються одесити, Гоша Егіазарян, частина Скайфітнесу. Всі веселі і на драйві. За півгодини до старту вирушаємо на Площу Ринок. А там вже двіжуха! Народу тьма і всі такі кльові, що хочеться співати. На хвилинку зупиняюсь і колочу ізотонік.

Зверніть увагу на другу флягу. Це перший ФАК на гонку. Я тупо забуваю її наповнити і так в раму й ставлю. Виявився цей факт десь на 15 кілометрі.

То тут, то там з’являються знайомі обличчя, всі фоткаються і жартують =)

Львівська сотка!

Posted by Bike In City on Friday, May 4, 2018

Тим часом організатори носяться з мегафонами, врегульовують рух трамваїв, мотоциклів супроводу і усіляко вишиковують натовп. Прикол у тому, що стартів два — один технічний з Площі Ринок, фактично парад велосипедистів вулицями Львова, а інший вже офіційний, за містом. Парад вийшов красивим і корисним. 8 км, протягом яких можна трохи розігнати кров крутячи на високому каденсі. Намагаюсь триматись якомога ближче до початку групи. І в око впадає дещо неприємне — певна кількість учасників на топталках, без шоломів і на страшних велах, які намагаються влізати у перші ряди до шосерів. І без номерів. Це може закінчитись завалом.

Під’їзжаємо до місця старту. Пауза хвилин на 10. Організатори потурбувались і поставили на узбіччях біотуалети. Але наш народ вирішив, що пообсцикувати клумби і хвойні насадження буде ефективніше. Сором.

Намагаюсь протиснутись ближче до перших рядів. Попереду стоїть місцевий мудило в шортах, і на мтб з топталками. Прошу пропустити, на що отримую відповідь: «А може я буду швидше за тебе їхати, ахаха!». Блять.

І тут дається старт. Мудило в шортах починає виляти, об’їзжаю його, попереду чувак, який не може встебнутись. Біля нього дівчинка на мтб з багажником і у шльопанцях. ЯКОГО ДІДЬКА ВИ ВИЛІЗЛИ В ПЕРШІ РЯДИ, ПОКРУЧІ?!!! І тут питання до оргів вже…

В цей час перша група відчалює метрів на 20. Починаю добирати, формуємо з відпавшими свою мінігрупку. А зі старту йде декілька пагорбів. Я включаю зі старту дибіла і починаю валити з метою добрати групу. Десь кілометрів за 10 я зрозумів, що перепалюю. Прям конкретно так перепалюю, швидкість за 40 тримав. Стишую до комфортногоночного темпу і їду вже в ньому. Перша група зникає за поворотом і я її більше не бачив.

На перших кілометрах сталась цікава штука. Наша група добираючих, судячи з усього була вся не з місцевих. Під’їзжаємо до естакади. Розмітки немає, групу не видно, волонтерів немає. Частина людей бере вправо і їде під естакаду. Я лишаюсь з іншою частиною і ми продовжуємо їхати прямо. Потім у першому населеному пункті теж була розвилка, на якій не до кінця очевидно було куди їхати. Добре, що вгадали. І ось дивно — далі була і розмітка (стрілки, кілометраж на асфальті) і копи, і дуже круті мотоциклісти, і волонтери. Всі махали на поворотах, дуже офігєнно перекривали рух і працювали як годинник. Тож я бачу два варіанти – або реально протупили зробити це на перших 10 км, або я їхав на такому адреналіні, що все пропустив. Більше схиляюсь до другого варіанту.

Родзинкою маршруту були залізничні переїзди. Я їх люблю, хоч і занадто стишую хід. Це красиво і якось дуже по-французському 🙂 При переїзді одного мене наздогнала група мтб-шників. Хтось крикнув «Класний блог!«. Блін, приємно!!! Аби я ще їхав так добре…

План на гонку був — закидувати щось в топку кожні 20 км. За 22 кілометрі від старту дістаю перший батончик, якраз їду з пачкою швидких мтб-шників, вони їхали з дівчинкою у формі Abus/Nutrixxion (я спочатку подумав, що то Конвісарова, але ні). Відпочив трохи, перевів дух і поїхав від них. Кілометрів за 5 виїзжаю на відкрите поле, трохи обертаюсь і бачу, що за мною хтось на найнері валить, склавшись у три погибелі. Окей, компаньон це завжди круто! Кручу.

Кручу.

Кручу, вітер дошкуляє.
Відчуваю, що сповільнююсь. Роблю знак «Виходь на зміну«. Нуль реакції… За хвилину ще раз прошу, без результату. Повертаюсь і кричу «На зміну давай«. Каже, що не хоче. Ну бляха-муха, ми ще третину гонки не проїхали! ЗЛЮСЬ 🙁

Ще раз махаю рукою. Ніякої реакції. І тут я роблю дуже дурну штуку — різко прискорююсь і зкидаю його. Просвіт метрів в 15 дав. Зараз питаю себе НАХУЯ? І людину під вітер поставив, і сам глікоген попалив, зато самоствердився, КРАСАВЧІК. Тьху.

Чувак, якщо ти це читаєш, то вибачай, то не я, то адреналін 🙁

Мені соромно, так.

Але раптом. Асфальт просто закінчується. Причому так різко, що з края я дропав. Перепад сантиметрів 30 був. І почалось ось це.

ПОРНОГРАФІЯ.

Я не можу передати вам того замісу відчаю, страху і злості, які я відчував на тому «покритті». Півтораметрові ямі глибиною у 15-20 сантиметрів, з гострими краями. Причом розкидані хаотично, між ними лежить каміння, шматки мотлоху і дохлий пес. Узбіччя таке, що по ньому не проїдеш теж. Всі летять 30 зчіпивши зуби. Велосипеди кидає, на дорозі почали з’являтись фляги, а на краях дороги ті, кому не поталанило пробитись… І такого трешу кілометр за кілометром. Іноді трапляється асфальт, іноді провалля у пекло.

І тут я бачу Анну Вергелес. О_О догнати одну з найсильніших гонщиць України, це ок. При цьому ноги аж веселіше закрутили!

Підлітаємо до першого КП, я невдало заходжу на зовнішній радіус з піском і втрачаю швидкість. Група завертає і трохи віддаляється. І тут я розумію, що приїхав. Бо ми чітко розвернулись на північ. А звідти дме вітрюган кілометрів під 35. Ойвей.

Складаюсь якомога компактніше і кручу. За якийсь час зтягуємось у групку з 3-4 мужиками. Всі на шосерах, їдуть +- у моєму темпі. Хм, якось так вийшло, що ми з ними й проїхали останні 2/3 гонки. Починаємо крутити змінами, ніби все ок. І наче навіть асфальт є.

На 40 кілометрі закидую перший гель Nutrixxion, нірм. Проте у нутрікшина вони густуваті і їх необхідно запивати. А ви ж пам’ятаєте, що Богдан молодець і забув наповнити другу флягу. Доводиться економити, але наче не критично, ізотоніком запивається теж нічогенько. Проте я не врахував одну деталь про яку знав — гель починає працювати хвилин за 15-20. І цей час було ніочень.

Через певний час вилітаємо на ділянку з якимось страхом. Страх виглядав як широченна дорога в селі, вся засипана дебелим гранітним щебнем. Каміння летить в різні сторони, тебе несе, чути удари валунів об карбон і обода. І мат. Відбірний. Бо всі в ахуї, якщо чесно.

Виїхали з цього пекла і почались тягунки. Ще й ями постійні. І тут мені стало якось кепсько. Почав навіть відпускати хлопців. Дяка їм, не кинули… І ще дяка невідомому мені чуваку з одеської Пальміри, який навіть у спину трохи підштовхнув…

Терпіти. ТЕРПІТИ І КРУТИТИ!

Дістав гель SIS з журавлиною і прозрів, по консистенції і смаку як бабусин кисіль! Один в один! Смачнющий, капец. Плюс його у тому, що він ізотонічний і його не потрібно запивати. Але блін, треба час, щоб він подіяв. А сил тупо немає. І тут прийшов час ось цієї дічі.

150 мг кофеїну, вітамін В6, 9, 12, магній і 2 грами цитруліна малата. Починає діяти не одразу, на запуск потрібно хвилин 30-50. Але якби не ця байда, я б останню третину не знаю як проїхав би.

Трошки потерпівши, я відчув, що мене відпускає! З фразою «А тепер я поведу» і під схвальні вигуки своєї групи я поліз на зміну:) Веду і розумію, що мене з кожною хвилиною тупо накриває. Так ми паровозіком добрали і Сашу Корічєва, і Андрія Гірчука та дотягнули до КП2, де зупинились на хвилини півтори, набрати фляги. Окремо хочу подякувати дівчатам-волонтерам на цьому КП, настільки оперативно все робили, дуже організовано і з посмішкою!

Продовжуємо рух. Я реально розумію, що можу тягнути у такому режимі ще довго, тим більше, що їдемо по ділянці з практично ідеальним покриттям. І потихеньку підкочуємось до гірського фінішу. Дістаю нутрікшинівський магній і превентивно випиваю, не вистачало, щоб мене на підйомі судома догнала.

До тягунів починаю їхати завченою тактикою. Враховуючи мою вагу, я намагаюсь на початку апхілу бути в голові групи. Під час самого підйому я постійно спускаюсь в хвіст. Але як тільки починається спуск, я складаюсь, вкручую і знову їду в голові. ТАКТИКА РЕАЛЬНО ПРАЦЮЄ!

Гірський фініш і ось ця 10-15 кілометрова ділянка в лісі з гірками порадувала до сліз. Офігєнний сектор. Давно так на спусках не навалював!

Під останню гірку закинув резервний гель — XX-Force від Nutrixxion. Там ще 80 мг кофеїну. І таки правильно зробив, мабуть підсиділом відчував що мене очікує далі…
Доречі про харчування на гонці, я тут підрахував, що за 3 години 24 хвилини з’їв десь калорій на 700. А витратив, судячи по Strava близько 3 000. Так що дарма привіз на фініш резервний батончик, можна було заточити.

Але свято існує лише для того, щоб підсилити біль страшної буденності. Бо почалось фінальне пекло.

Мені бракує слів описати побачене. Цілком ймовірно, що дороги в тих краях бомбила Люфтваффе спеціально і з тих пір їх не ремонтують, бо це пам’ятник жахіттям нацизму. Ніякого очевиднішого і реальнішого пояснення я не бачу. А ні, бачу! Просто ті, хто відповідають за стан доріг в області — ГАНДОНИ. О, це вже ближче до правди.

Ти їдеш, а навколо тебе фронт бойових дій. Хтось вже в кущах лежить, хлопчина зі страшними звуками їде на ободі, бо запаски скінчились, поруч проходить корова, лежить шматок якоїсь вантажівки. Мені здалось, що так виглядає Чистилище для шосерів. В такі місця зписані шосейні велосипеди приходять помирати.

В якийсь момент стає смішно, до істерики. Ти не можеш до кінця повірити, що тебе на шосейнику офіційно сюди направили, прямо по маршруту.

А потім був фінальний кілометр хорошого асфальту, по якому після пережитого навіть прискорюватись не хотілось.

Для розуміння того, як я виклався, викладаю скрін трьох найважчих виїздів за рік — Київська сотка, заїзд на Тейде та Львів.

На фініші всіх чекав веселий Док-ведучий, красива (реально, просто казка) медаль, волонтери, цистерна з водою і нереально смачний банош з бринзою.

А ще стомлені, проте щасливі обличчя!

Ось на задньому плані двоє хлопців, з якими я їхав, якщо хто їх знає — передайте дякую (Гірчука і Сімковського я і сам знаю, якщо що))))

Трохи перевівши дух та підкріпившись, ми з Гошею Єгіазаряном рушили в сторону вокзалу, ловити поїзд. По дорозі заскочили в Челентано добряче поїсти і перевдягнутись. А потім ще й Сільвану підхопили 🙂

А потім був Інтерсіті, смачні сирнички і теплий нічний Київ. І дім…

Що ж в результаті?

Я дуже попрошу оргів не ображатись на цей звіт.

Все, що стосувалось організації, таймінгів, поліграфії, оформлення — фактично ідеально. Ви зробили людям свято і віддались на повну катушку.

Проте ті емоції і думки, які лишились навіть через добу після гонки не дають мені спокою. Проводити велозахід по такому покриттю елементарно небезпечно. Їхати і постійно боятись розвалити велосипед і себе — задоволення нижче середнього.

Інформації про реальній стан доріг, яка дозволила б прийняти зважене рішення чи їхати взагалі — не було. Але було дуже багато вигуків від учасників велоспільноти про «У ЛЬВОВІ ДОРОГИ ЗРОБИЛИ! ТРЕБА ЇХАТИ НА СОТКУ!«.
Чи я вас не правильно зрозумів, чи у нас різні уявлення про безпеку.

Проте я усвідомлюю, що дороги — це не парафія організаторів…
І мені прикро, що саме орги будуть читати цей текст і реагувати на нього.
По-хорошому, цей звіт потрібно вголос зачитати у Львівській обладміністрації. З наголосом на тому, що відповідальні за дороги у них невідомо чим займаються.

Ну й з іншого боку. А чи є сенс триматись саме за цей маршрут? Учора декілька місцевих велосипедистів порізну висловили одну думку «Так є ж навколо хороші дороги, чого вони продовжують людей по цьому трешу водити?»

Частина фото взята
з розшарених альбомів у Facebook, а саме
Sergey KozakDiana Yavorska,
Ростислав БагринівськийIvan Murovets,


Декілька цікавих відгуків:

То не є Парі-РубеПродовжую інспекцію українських велогонок по шосе. Цього разу — Місто Лева. Давно про це мріяв. Бо…

Posted by Ігор Хижняк on Sunday, May 6, 2018

Про Львовскую сотку, пока ещё свежи воспоминания (хотя такое вряд-ли забудем)Приехали за день до старта, прокатились…

Posted by SkyFitness — GRAWE cycling team on Saturday, May 5, 2018

Заметили в тексте ошибку? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter.

Богдан Воеводин

Сооснователь Bike in City

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: