Румунія як нова велосипедна мекка — досвід 2 років подорожей

Якщо ви хоч трохи у велотусовці та заходите періодично у фейсбук, то 100% задавались питанням «Чого всі ломанулись у ту Румунію і що таке, чорт забирай, Трансфагараш?!». Сідайте, беріть чайок, зараз розкажу чого там велосипедистам солодким гелем помазано.

Перша поїздка відбулась минулого року, з подачі Богдана Лозицького aka LittleBigCycling. Я чув багато хорошого про ті проекти які організовує Бодя і як тільки анонсували Румунський тріп одразу зарезервував собі місце. Пройшло все так, що я одразу підписався на тур цьогоріч. Але давайте по порядку, щоб не ліпити в купу велосипеди, ведмедів та мамалигу. Я розкажу про місця, в яких ми були, погоду, місцеву кухню, логістику, проживання та спробую по ходу дати декілька порад. Все це через призму двох поїздок підряд по одним і тим же маршрутам. А щоб збити градус інтриги скажу одразу — «Так, я поїду туди ще неодноразово, бо Румунія то любоў»). Для більшої правдивості сказаного, на початку опису кожного дня я буду наводити свої фб-пости з того дня.

Як добиратись та де жити

Судячи зі стрічки у ФБ, мої знайомі спробували фактично усі можливі способи мандрівки Румунією. Хтось їхав у форматі байк-пакінга з ночівлею у недорогих готелях та хостелах; відчайдухи обрали повну автономку з палатками та проїхали усю країну (хоча я б дуже не радив ставити намет тупо десь у лісі чи на узбіччі, бо на півночі повно занадто дружніх ведмедів, а на півдні — не вельми гречних циган*); а дехто подорожував у форматі лакшері — велосипед на дах авто, хороші готелі і трошки катання по самим цікавим місцям.

*доречі цікавий факт — за два роки ми не зустріли в Румунії жодного цигана,
бо їздили Трансільванією, яка на півночі, а циганва тусується на півдні

Ми їхали, як на мене найоптимальнішим способом. Поїздами доїхали до Львову зранку, там завантажили велосипеди у причіп, а самі розмістились у комфортному мікроавтобусі місць на 12-15. Причому цьогоріч взяли бус трохи з запасом, вийшло дорожче, але значно комфортніше через більшу кількість місця.

Кордон перетинали за Чернівцями, це була найкоротша дорога до нашої першої точки катачки. Не можу сказати, що тамтешні пункти пропуску мене приємно вразили. Трафік доволі щільний, є черги. Довелось постояти години 3-4, обов’язково закладайте цей час. І це при цьому, що цьогоріч у нас був просто фантастичний водій, який об’їхав кілометрову чергу по зустрічній смузі, волав на прикордонника так, що той викликав підкріплення і розкидав трьох водіїв інших мікроавтобусів. А все тому, що бус у нас був великий і мав вже статус великого автобуса, які проходять кордон у іншому порядку та іншій черзі. Назад ми повертались через кордон в районі Мукачева і обидва рази це було швидко, без черг та тяганини.

Надвечір ми приїхали в готель, зібрали велосипеди, повечеряли та лягли відпочивати. На ранок закинули речі у бус, сіли на велосипеди та поїхали на перший маршрут, а автобус з речами поїхав за останнім. Наступними днями схема повторювалась, але з додатковими опціями, наприклад «вийти з готелю — проїхати 100 км велом по красивому — завантажитись у бус і проїхати 100 км по унилій автостраді до нормального готелю». Найоптимальніша схема як на мене, бо ти завжди їдеш з мінімумом необхідного, нічого не заважає, бус завжди може підібрати у разі екстреної ситуації і не треба на етапі зборів в Києві довго вивіряти чи потрібна тобі саме ця річ — кинув у сумку і заспокоївся, все одно її будеш везти не ти.

Тут потрібно обов’язково зробити ремарку про готелі. Це Румунія, країна доволі контрастна і не настільки розвинена, як та ж Італія, Іспанія та Франція. Тому будьте готові до веселого колориту в місцях проживання. Наприклад, минулоріч наш перший готель виявився доволі відмінним від фоток на Booking (за лінком можете отримати знижку -10% на будь-яке бронювання готелю у будь-якій країні) і cкидався більше на двоповерхову комунальну сільську хату з велетенськими обкладеними емальованими плитками пічками в кожній кімнаті.

А цьогоріч передостанню ніч ми провели у цікавому готелі, адміністратори якого були нормально так тюкнуті і абсолютно не говорили англійською. При цьому орієнтуватись на рейтинг Букінга теж не певно, бо туди заходять родичі власників та накручують оцінки, ми за два роки не бачили жодного готелю з оцінкою нижче 9 🙂 Просто будьте готові до колориту та тому факту, що необхідно буде спати на двоспальному ліжку ще з кимось. Також врахуйте, що доволі розповсюджена опція «один туалет/душ на 2-3 номери».

TransRarau

Допис за 2018
Рууумуунія.
Якщо ви тут ще не були, то обов‘язково заплануйте.
Таке собі Славське, але всі чогось говорять неясно і дороги ідеальні.
А ще нас намахав Букінг.ком – судячи по фоткам, їхали у ***-готель, а приїхали у сільську хату з загальною душовою, ліжками на двоє (тепер мене з Родрігєзом пов‘язує більше, ніж нам обом би того хотілось). Добре, що лише 1 ніч така.
Кльовий місцевий ресторанчик з живою фореллю та порціями на Вірастюка за смішні ціни. І повне незнання персоналом інглішу:) Але, бляха, як же душевно і тепло. Хороша компанія зробить будь-яке місце ідеальним.
Сьогодні у нас був перший перевал, 95 км і 1200 набору, фактично день вкатки. Пейзажі видавлюють з тебе сльози щастя та захвату…
Розганяємось!
*юзайте креми для дупки, бо 100 км по дощу можуть зтерти вхлам все, що вам дорого!

У перший ходовий день ми проїхали через перевал Rarau, він ідеально підходить для такої собі «вкатки в Румунію». Транспорту мінімум градієнт лише у декількох місцях доходить до 10%, а так максимально комфортні 5-6%, ідеально. І фантастичні пейзажі!

Спуск з перевалу проходить по вузькій і неймовірно красивій дорозі. В якийсь момент здається, що ти у віртуальній симуляції, настільки мозок клинить від кількості візуальної інформації та швидкості. Особливо, коли влітаєш у поворот, ниряючи під велетенську скелю, що нависає над дорогою.

Тут однозначно варто зробити ремарку, що 100% задоволення від таких ділянок ви отримаєте лише маючи навик швидкого проходження спусків-серпантинів. Ось, для прикладу мої результати за 2018 та 2019 рік по даунхілу на цій ділянці. Між ними був іспанський кемп з Echelon, де мене цілеспрямовано вчили саме техніці спуску. У ДВА РАЗИ ШВИДШЕ, КАРЛ!

Також врахуйте той факт, що румунські перевали дуже люблять використовувати автолюбителі для проведення івентів та змагань. Так минулого року ми довго кукували на Трансфагараші, дивлячись як ставлять рекорд траси на Subaru WRX STI, а цьогоріч були вимушеними глядачами змагань по дріфту на TransRarau. У вихідний день наштовхнутись на подібний івент вірогідність вище. В якийсь момент ми псіханули і обійшли фестиваль смаленої гуми верхніми стежками.

 

Після перевалу є хороше місце  щоб зібрати групу та попити кави.

А потім велика ланка рівняка, де можна поділитись по групам за силою і гарнюнько проїхатись. Ми так протягнули цьогоріч, що заїхали на 2 місце по Страві, середня 39 вийшла, видно, що люди їдуть щоб поступово вкататись перед високими горами 😀 Шмарклі летіли в усі сторони і по завершенню всі були якісь неговіркі.

На останніх кілометрах — фантастичної краси транспортний віадук по водосховищу та готель.

Допис за 2019
Якщо Богдан Лозицький каже, що бездоріжжя на маршруті не буде – не вірте!
На перевалі Transrarau застали змагання по #руминський_дріфт, валять чуваки як треба. Але за рахунок цього ми 2 години кукували. Це нам карма за перекритий Київ на велодень, сотку та інші івенти:)
Ось вам один маленький факт.
Сьогоднішній маршрут я їхав і минулого року. На підйомі відіграв 5 хвилин (44 проти 49 минулоріч).
Але показово не це. На скріні час проходження складного вузького спуску. Між першим і другим результатом був січневий кемп з echelon в горах.
Пам‘ятаю як того разу катився вниз і тупо боявся…
Просто дякую.

Каньйон Біказ

Хоч круть, хоч верть, а тобі хана, username.

Десь такі думки я маю після 2 поїздок на Біказ. Точніше з самим каньйоном все добре це людям пісєц. Справа у тому, що по дорозі є озеро Izvorul. Минулого року ми його вирішили об’їхати по горах праворуч. І виявилось, що дорога там є, але складається з погризеного асфальту, бетонки і розмитих ґравійних ділянок. Ням-ням. На 28 безкамерній гумі їхалось терпимо, а от колеги на 23 шосейних клінчерах розказували багато різних цікавих слів.

Допис за 2018
Я не знаю як у цих ваших фейсбуках заведено говорити – «здобув ачівку», «виконав челлендж» чи ще який епітет…
Але сьогодні я подолав один зі старахів і проїхав 180° поворот-шпильку на швидкості близько 45 км/год. Спуск повністю проглядався. Я вийшов на зовнішній край перед поворотом, загвинтив велосипед через апекс закладаючи так, що відбійник по внутрішньому радіусу був у 30 сантиметрах від голови. І пращею вилетів на зовнішній край… Такий собі маленький оргазм. На комп‘ютері до виходу і після показувалась цифра 45. Жодного разу не торкнув гальма.
Описати це відчуття дуже важко, можна лише спробувати.
Другий день Румунії, і другий день нас періодично поливає:) Змайстрували крила та не звертаємо увагу.
Готель цієї ночі був дуже кльовим – провінційний сімейний, власник олдовий байкер і по усьому готелю стоять старезні мотоцикли.
Дорога сьогодні була фантастична — 30 кілометрів шаленої гравійки з крутим підйомом і небезпечним, проте кльовим спуском. І це відповдь на питання, чому я не взяв Пропель. Рубе з 28 безкамерними покришками (вмостив Hutchinson Fusion 5 Performance) перетворюється на такий собі adventure-road і дозволяє комфортно їхати по грейвельній трасі. Ну і Пропель було б дуже шкода везти у загальному причепі, а Рубен вже бачив багато на своєму віці 🙂
А потім — величний каньйон Біказ… таких потужних скель я в житті не бачив. І ти несешся між ними, як стрімка мураха.
Завтра день відпочинку в затишному містечку і підготовка до штурму Трансфагарашу!

Цьогоріч ми вирішили спробувати дорогу ліворуч від озера, тим більше, що всі картографічні сервіси обіцяли, що там норм. Так, норм, якщо не потрапите на тотальний ремонт усіх місточків та дорожнього полотна, яке зрізають до ґрунтової основи. Додайте до цього приємний освіжаючий дощик і отримаєте цілющі мікрокрапельні глиноземні румунські ванни. А, з маленьким додаванням бетонної суміші. Я просто промовчу як це все круто не змивається ні з ніг, ні з одягу, ні з велосипеда 🙂

Допис за 2019
У дружини є велоприказка: «Якщо мені обіцяють, що дороги будуть краще ніж у Мукачево, то ніт, буде саме Мукачево».
Учорашній етап можна описати як Дьорті Румза, по аналогії з Dirty Kanza. Дощ+ремонт дороги=хардкор
А ви питаєте, чого я Пропель не беру у такі поїздки 🙂

А от сам каньйон Біказ це щось космічне. Заїзжаєш у нього і розумієш, що оті 30 км брудних страждань до цього вартували усіх зусиль. Скелі здіймаються кудись у космос, ти їдеш прямо між ними і бачиш лише малесенький клаптик неба. Це вражає так само і наступного візиту, звикання не відбувається.

Єдине врахуйте, що трафік і в каньйоні, і на перевалі за ним значно щільніший за ТрансРарау. Плюс саме тут чомусь була концентрація найбільш кончених румунів за кермом, всі з групи скаржились на неадекватну поведінку драйверів.

Ходовий день обидва роки закінчується у маленькому містечку після довгого спуску за перевалом. Їхати велосипедами далі тупо і нецікаво, звичайна дорога. Тож ми пакувались у бус і до готелю доїзжали швидше і економніше по силах.

Брашов

У першій поїздці ми у містечку Брашов провели день відпочинку. Цьогоріч вирішили зупинитись тут на день довше і зробити ще один день катачки по околицях.

Допис за 2018
День відпочинку в Румунії виглядає так – ви прокидаєтесь о 9 і йдете шастати до 18, находжуючи кілометрів з 15 🙂
Враховуючи дощі, після кожного виїзду ти береш шмат бруду, схожий на твій вел і намагаєшся його відмити. Таке собі вело SPA.
Цього разу у нас взагалі фантастичний новий 4*-готель з усіма плюшками! Зупинились у містечку Брашов, про що гордо свідчить велетенський Hollywood-style напис на місцевій горі. Куди ми, звісно ж, піднялись. Щоправда на фунікулері, бо таки день відпочинку.
Містечко не маленьке, проте затишне. Туристів досить мало, хоча може то їх дощ налякав.
Відчувається, що ми в Трансільванії. У кожному будинку і ресторані є епічного розміру череп лося з рогами. Ніхто не наважився спитати нафіга воно, але усім лячно.
Такожна на багатьох закладах є примітний знак, що приміщення під охороною. Але дивлячись на символ охоронки, виникає враження, що по тривозі приїде Тигр з ССівцями.
Обжерлись сьогодні солідно. До речі, одна з національних страв – сосиска в тісті. Тепер ви знаєте звідки до нас прийшла ця божественна ростижопка.
Всі в очікуванні завтрашнього Трансфагарашу і трохи очкують, проте не подають виду.
А! БЕРІТЬ В ГОРИ ЗАПАСНИЙ КОМПЛЕКТ КОЛОДОК! По мокрій дорозі з пісочком вони зточуються миттєво!*
* слушна порада від людини, яка запасну пару лишила вдома на столі…

Брашов — один з найбільших та найприємніших візуально міст Румунії. Є затишний центр з красивою архітектурою, чудова гора з величезним написом BRASOV на вершині і фунікулером з виходом на оглядовий майданчик. Один день точно варто витратити на прогулянку та дослідження міста.

У 2019 ми вирішили у перший день проїхатись навколо Брашова і виявили там якийсь нереально заздрісний, як для мешканця Києва, рельєф. Пологі довжелезні підйоми по 4-5%, на яких можна тренувати абсолютно все — і силову, і рекавері катати, і фтп-тест робити. Все залежить від інтенсивності. Асфальт ідеальний з невеликими погіршеннями місцями. І спуски дорогами в густому лісі. Одним словом захотілось на якийсь тиждень-два переміститись в Брашов, чисто в якості міста для ранкової катачки. Аж жабка душить…

А ще у самому місті є абсолютно тюктутий підйом, на якому Гармін показував щось типу 36% (по Страві ~28%). На який ми звісно ж запустили наших гірняків і наробили їм фоточок зі стражданнями!

А у день відпочинку без велосипедів з’їздили до місцевого Діснейленду — замку Графа Дракули. Занадто туристичне місце, як на мене. Натовп і купа торгашів непотрібним хламом. Сам замок схожий на мукачівський Паланок, але краще доглянутий. Одним словом рекомендація на трієчку, чисто раз зкататись глянути у пів-ока.

Трансфагараш | Transfăgărășan

Transfăgărășan або DN7C — це асфальтована гірська дорога, що перетинає південну частину Карпатських гір Румунії.
Згідно реєстраційних документів реальна довжина дороги DN7C становить 151 км. Шосе перетинає гірський хребет Фагараш з півночі на південь. Цей маршрут вважається легендарним. Особливо унікальним є гірський відрізок дороги 90 і 107 км. На цьому проміжку побудовано: 5 тунелів, загальна довжина яких становить 1226 метрів; мальовничі серпантини загальною довжиною 5431 м; підпірні стіни довжиною 8036 м; прокладено 515 водопропускних труб; створено 79 «сліпих» серпантинів та навіси для захисту від лавин на 16-ти ділянках, які складають загальну довжину 1107 метрів.

Ці характеристики надають маршруту Трансфагарашан пріоритет у мережі транспортних артерій Румунії, а це в свою чергу сприяє тому, що на сьогоднішній день дорога Transfagarasan DN7C вважається однією з найкрасивіших доріг в Європі! Тунель, що пронизує гору Paltinul «приймає у свої обійми» другий за висотою перевал в Румунії (2040 м над р.м.). Тунель Капра-Биля (Capra-Balea) «охороняють» найвищі вершини Трансільванських Альп – Молдовяну (Moldoveanu 2543 м) і Негой (Negoiu 2535 м). При цьому складається враження, що матінка-природа створила їх за для того, щоб вони захищали незрівнянне творіння румунів – дорогу, яка стала легендою, з’єднавши через хребет Фагараш Трансільванію з Волощиною (Валахія). Таким чином Трансфагарашське шосе посідає друге місце серед альпійських доріг Румунії, після національної дороги DN67C Transalpina. /by @igormelika/

Трансфагараш — це власне те, що і тягне людей у Румунію. Вал туристів почався після виходу випуска Top Gear, у якому Джеремі Кларксон назвав ТФГ «найкрасивішою дорогою Європи» (з 45 хвилини).

І я таки можу з ним погодитись. Бачивши італійські Доломіти та іспанські гори, я все ж скажу, що Трансфагараш топ. Так, тут ненайкраще покриття, трапляється ямковість та вибоїни. Так, трафік авто і мотоциклістів на вихідних шалений. Але той краєвид, який ви бачите переважує просто все інше. Їхати сюди необхідно у будній день і на спусках вибирати засвіт між транспортом. Тоді ви зможете навіть нормально задаунхілити без ризику влетіти комусь у багажник. Проте статус однієї з найнебезпечніших доріг теж ніхто не відміняв, при помилці у проходженні поворотів вас чекає півкілометрове провалля. Тож розраховуйте сили і вміння. З порад — обов’язково беріть з собою дощовик чи жилет з віндстопером, бо на вершині холодно і СВІТЛО, бо є кілометровий тунель без освітлення. Вас там тупо можуть не побачити, до того ж, там є люки і ями.

ТФГ по характеристикам є підйомом Вищої категорії. Він протяжний, близько 30 км, але ґрадієнт тримається на рівні 5-6-7% і якщо не рвати жили, правильно розкласти сили і постійно щось під’їдати, то його заїде навіть не дуже тренований любитель (щоправда говорити після цього почне не одразу).

Допис за 2018
Знаки стосовно того, що день буде веселий почались ще з вечора у вигляді подвійної веселки. Другим дзвіночком був магазин з промовистою назвою Regalo NonStop.
Приїзжаємо ми до точки старту о 8 ранку, розсаджуємось по конях і за 5 кілометрів отримуємо стоп від доблесної місцевої жандармерії – Трасфагараш закритий до 12 дня, проходять автогонки.
Робити нічого, знаходимо найближчий ресторанчик і старанно тупимо декілька годин.
Об 11:30, пробившись через чергу байкерів (а Трансфагараш є улюбленим місцем для поїздок мотоциклістів з усієї Європи), автомобілістів, циган і поліції, вирушаємо на штурм перевалу.
ТФ гордо носить титул найкрасивішої дороги Європи. І цілком заслужено. 30 кілометрів перманентного апхілу з середнім градієнотом у 6%, який проходить реліктовими лісами, мостами, тунелями та закінчується фантастичної краси відкритим серпантином по схилу, який перерізаний струмками і водоспадами.
Цінність трасі додає її обмежена доступність. У зв‘язку з розташуванням, вона відкрита лише з червня по серпень. Сніги-с. І навіть зараз, у липні обабіч дороги зустрічаються снігово-крижані тороси.
Їхати важкувато, проте приємно. Градієнт м‘який і не б‘є по ногах. Але краєвидів нам не занесли, верхня частина з серпантином була затягнута хмарою. Це додавало містики і трешу.
Крутимо, лишається 12 км. І раптом стюарти гонки починають кричати, що траса закривається з 14.00 і до 18.00. На годиннику без десяти друга. Паніко!!! Так що останній відрізок довелось крутити вже не у комфортному темпі.
Тож на перевал я заїхав на таких «бадилях», що говорити не міг.
Там виявилось, що це не зовсім гонка, а встановлення рекорду Гінеса на підйом/спуск по ТФ менше, ніж за 15 хвилин. Болідом була ралійна Subaru WRX, тупо бойовий літак.
Тож ми, окрім милування перевалом, ще й на спортивну подію подивились.
По відкриттю траси почався реально самий красивий спуск у моєму житті. І новий рекорд швидкості — 82,8 🙂
Завершився маршрут 50 кілометровим спуско-підйомом, який вивів нас до гішанської дамби та розвалин замку Графа Дракули, де ми і повечеряли (не в замку, а у ресторанчику поруч).
А, ще прикол — їдеш ти такий красивий зі спуску, і раптом бачиш ВЕДМЕДИЦЮ, З ДВОМА МАЛИМИ ВЕДМЕЖАТАМИ, на дорозі! І ні, з рекордом швидкості це не пов‘язано. Проте я зрозумів, чому одним з символом Румунії є ведмідь.
Щойно дістались готелю і всі трохи змучені… Завтрашня Трансальпіна буде важкою.

Погода на ТФГ непередбачувана, тому треба бути готовим до будь-яких умов. Також враховуйте, що перевал відкритий лише у теплий сезон, тай в липні на вершині і затінку лежить сніг.

Також майте на увазі, що обидва візити ми зустрічали ведмедів, ними там просто кишить! Адже в Румунії офіційно найбільше зареєстрованих ведмедів у Європі-біля шести тисяч! Особливо небезпечні ведмедиці з ведмежатами. НЕ ГОДУЙТЕ ЇХ! Якщо ви, звісно, не кончений дибіл…

Частина дороги після ТФГ доволі виснажлива, врахуйте це. Частину сил ви лишаєте на перевалі і доїзжати до точки збору часто немає на чому. А рельєф там постійний, невеликі підйоми забирають те, що ще лишається в ногах. Тому не забувайте постійно щось під’їдати, інакше труба. І вас, знесиленого, захаває ведмідь.

Фінальною точкою ТФГ-маршруту є величезна дамба, водосховище, ще один красивий тунель і стрімкий серпантин до підземної гідроелектростанції (яку фоткати неможна, бо виходить дядько і кричить на вас румунською, і собака його кричить, і все неясно).

Допис 2019
Запитайте мене «нащо ти тренуєшся і катаєш шосе» і я відповім.
Щоб мати змогу заїхати щось типу The Transfăgărășan.
35 кілометрів підйому, 2000 метрів набору, карколомний спуск з середньою швидкістю 45 км/год та піками до 70.
Проїхати і отримати задоволення.
І не починайте про «так можна ж на машині!».
Можна, але не потрібно.

Трансальпіна

Я був тут двічі. Між цими двома візитами була Іспанія, Мортіроло, купа підйомів по Доломітових Альпах. І все одно я вважаю ТрансАльпіну найскладнішим з того, що я їздив. Ну хіба Мортіроло справді був епічнішим. Підйом Вищої категорії, без ніяких знижок і допущень. Чистий хардкор, який витягує з тебе усе.

Але якщо порівнювати з ТФГ, то ТрансАльпіна місцями навіть красивіша. Тут відчувається мастаб, велич природи. І ТА постійно підкреслює наскільки ти велобукашечка — квола та немічна, мікроб на фоні вікових гір. І я не перебільшую.

Недарма Трансальпіна їдеться останньою, бо після неї у тебе не лишається ні сил, ні емоцій, ні бажання їхати кудись далі. Перша тисяча метрів тут набирається за якихось нещасних 17 кілометрів. Більшу частину підйому ти бачиш цифру 10%+.

Потім маленьке послаблення і ХОБА — 12-13% і серпантини. Давити треба постійно, шукаючи сили на кожну петлю дороги. Чистий дзен. Але самий цимес у тому, що немає карколомних ґрадієнтів, на яких ти починаєш казати собі «Ого, ну тут можна і пішки». Тому крутиш все і це капец як знесилює. А ні, збрехав. Є дві ділянки близько 20%, по метрів 100, які я минулого року заходив пішкаря. Проте цьогоріч я знав про них і правильно розрахував сили, закрутивши абсолютно усе.

Ще Трансальпіна прекрасна погодою. Обидва рази ми починали зходження по пекучому сонцю і температурі +35-37, з кожним метром набору температура падає і на вершині вас зустрічає вітер, холод та волога. Ідеальний перевал для внутрішнього діалогу з собою та перевірці своїх вольових якостей.

Нагородою за підкорення будуть десятки кілометрів нереальних спусків по прекрасному асфальту і казкова природа з річками та віковими деревами…

Допис 2018
Трансальпіна або DNF is not ̶a̶n̶ ̶o̶p̶t̶i̶o̶n̶ available.
// Можна я почну одразу з абзацу гніву?
TRP Spyre-C — душна хуйня. Гадаєте занадто емоційно? Я вже писав, що гальмують вони паршиво, але то пів-біди. А як до того, що у мене на тряскому спуску розвалився передній каліпер? Тупо кишочки з гвинтиками вилізли. І гальма працювали у режимі «не гальмую, не гальмую, не гальмую, ХОБА – заблокували переднє колесо». Людина, яка поставила цей шмат лайна на велосипед за 3к євро – дегенерат і син шакала. НА ВЕЛОСИПЕД, ЯКИЙ СТВОРЮВАВСЯ ДЛЯ СКЛАДНОГО ПОКРИТТЯ! Погані гальма, одним словом, не рекомендую до покупки. Вони частково зіпсували мені сьогоднішній маршрут. //
Після вчорашнього Трансфагарашу сил лишилось не так щоб багато. І перспектива фінально упоротись на Альпіні радувала, але хотілося б мінімізувати страждання. Тому був розроблений план – проїхати перевал та сісти у бус, на якому й доїхати до готелю. Але все пішло шкереберть.
Стартуємо, від порогу починаються стінки під 12-15%. От і погрілись.
Знаком про цікавий день став напис «Sosire” на початку перевалу. Хз, хто що хотів цим сказати, але вийшло справжнє сосіре.
Від самого початку лупашило сонце і в тіні показувало +35. Тож за півгодини організм почав трохи перегріватись. Добре, що натрапили на джерело і трохи облились та наповнили фляги. У той же момент почули гучний грім з перевалу. Стає цікавіше.
За хвилин 40 нас не просто накрило дощем, а почало змивати вниз! Стіна води і температура у 8° освіжали. Я увімкнув мєдоєда і вирішив їхати далі. Так адово мені давно не було. Дощ, холод, градієнти по 10–15% витягали сили і демотивували.
І ще кльовий факт про Трансальпіну – на перші 15 км припадає 1000 метрів набору. Отака нямка.
Якимось чудом я закрутив наверх і почався спуск. Дякуючи сраним мудакам з TRP, даунхіл був веселим. Круто злітати з гори без переднього гальма. Тож пардон, сьогодні без рекордів, вище 60 швидкість не піднімав, бо дуже лячно. І я страшенно замерз. Мокрий вщент одяг продувався крижаним вітром так, що ціпеніли усі м‘язи. Навіть рухати руками було важко.
Сил майже немає, але комп вже показує 45 км. Значить я наближаюсь до точки, де повинен чекати бус. “Ну його нафіг, зходжу. Тим більше, що 2 перевали проїхав» – так думаю я. Під‘їзжаю до точки….. а нема бусу. І зв‘язку нема, і вайфаю. Бо гори.
Довго думаю. Їхати мені ще під 80 км. Допомоги нема (виявилось, що бус я тупо не помітив ще на перевалі, він збирав інших учасників, які не захотіли мокнути), зв’язку теж. Шоробіть?
Жерти! Бо їду на страшному підсосі. Знаходжу маленьку місцеву кафешеньку і навалюю порцію млинців з ягодами та шоколадом. Зверху каву та колу і наче трохи відпускає.
Наступний відрізок у 15-20 км був важкуватим. Спуски змінились ще одним довгим підйомом, зізнаюсь, що одну 20% стінку я тупо зайшов, не було сил.
А потім почався фантастичний пологий спуск. 60 кілометрів спуску зі шматками рівнини! І проходив він по такому шикарному лісі, що здавалось – це древній заповідник ведмедів, куди періодично запускають велосипедистів. Чисто щоб ведмедики не сумували і урізноманітнювали раціон:)
До готелю докрутив на останньому диханні – 130 км, 2200 набору, 6 годин в сідлі. Це було епічно.
А знаєте, що саме іронічне – фінальної точки дістався першим! Тож DNF норм так трансформувався у навалювання))))

Допис 2019
На середині підйому Трансальпіни ти думаєш «Нашо оце все?».
Коли першу тисячу метрів набираєш за 17 км, коли воюєш за траекторію з конченими мотоциклістами, коли закінчується вода.
А потім докручуєш до таблички на висоті 2145 метрів і отримуєш ментальний катарсис.
Бо це вище Говерли, бо тут абсолютна тиша без вітру.
А за табличкою спуск, підйом, кава з друзями і усвідомлення «Треба повторити».

Гроші, розрахунки, погода, кухня. Екіп та підготовка до заїзду

Румунія, на мій погляд, зараз є однією з найнедооцінених країн для веломандрів. Тут все доступно, близько і колоритно. Якщо говорити цифрами, то тижнева поїздка з бусом, готелями і харчуванням обійшлась близько 550-600 євро на людину, з яких 100-120 євро то їжа та розваги. Дуже непогано як для Європки.

Рекомендую перший обмін валюти здійснити на кордоні, з української сторони. Там нормальний курс. Міняти раджу не більше 70-100 євро. Потім можна буде добрати, а на 2-3 дні вам цього точно вистачить. Гроші в Румунії називаються леї і вони пластикові (ага, просто банкнота з тонкого полімеру). Це дуже зручно для велосипедистів, бо гроші не розмокають у задній кишені при відсутності спеціального гаманця. Чи потрібна готівка — так, обов’язково. Карткою ви зможете розрахуватись лише у Брашові, в глухих селах до цього у вас візьмуть тільки готівку. Так, є приємні виключення, але краще не ризикуйте.

По харчуванню все доволі норм, румуни люблять поїсти. Все базується на двох китах — чьорбі (сьорбі :), це так супчики у них називаються) і поленті (вона ж мамалига, вона ж кукурудзяна каша). Супці бувають дуже різноманітними і крайнє нажорістими. М’яса різного теж удосталь. Порції великі, враховуйте це. Ще багато італійської кухні, типу пасти і піци, готують смачно. А, майте на увазі, що у сфері обслуговування мало хто зрозуміє ваш прекрасну «украініан інгліш», тому вчіться говорити жестами і тикати в меню пальцем. Багато закладів вранці ще зачинені, а після 20:00 вже зачинені, гугліть перед плануванням вечері.

Погода в Румунії непрогнозована. У 2018 році нас поливало так, що ми майстрували з пляшок спеціальні крила. Цьогоріч дощик був лише на другий день, у Великий день багнюки. Також пам’ятайте про температурні коливання. Тому дуже бажано мати одяг під усі можливі умови. А ще прати не завжди є де і головне — не факт, що при місцевій вологості воно у вас взагалі висохне.

Маючи таки досвід, я брав по комплекту велосипедного одягу на кожен ходовий день. Три комплекти Craft (доречі, якщо в магазині на Антоновича 4 сказати чарівне слово «bikeincity«, то можна отримати надзвичайно приємну плюшку, так само працює при введені цього промокоду на сайті при оформленні покупки) та два від Verge Sport під найважчі дні — Трансфагараш та Трансальпіну. Доповнювало це все дощовик-трансформер від Sugoi та непродувний жилет від Verge. Також взяв з собою дві пари перчаток — з довгими і короткими пальцями. Також по парі спортивних шкарпеток на кожен ходовий день і по парі звичайних на кожен вечір. З того, що треба ще добрати, хочу відмітити якісь тонкі літні непромокаємі бахіли.

О, ще велокєпочка — у випадку дощу це незамінна штука, яка відсікає від обличчя більшість крапель, а на важких підйомах працює як радіатор, допомагаючи охолоджувати голову (також у спеку піт зкрапує з козирька, а не заливає очі). Шолом в гори — однозначно з гарною вентиляцією, аеродинаміка тут нафіг нікому не впала. Тому MET Trenta. Без хороших окулярів в горах теж робити нічого. Сонця багато, дощу багато, багато срані летить в обличчя, температура скаче. Короче — лише фотохроми з хорошою оптикою і антифогом. Джульбо не перший рік доводять свою 100% пристосованість до таких виїздів.

По велосипеду — тут безальтернативно. На мій погляд для подібних виїздів найкраще підходить щось з розряду endurance road. Giant Defy, Cannondae Synapse, Felt VR, пофіг. Головне щоб була міцна накатиста рама, системи якогось гасіння нерівностей дороги, можливість безболісно повісити якусь сумку, хороші дискові гальма і змога поставити 28 гуму.

Мій Спешик повністю задовольняє усім подібним вимогам (окрім гальм). Розклад 50/34 на 11-32 дозволяє їхати і вниз, і у хороший градієнт не заломуючи, аморт та підсиділ гасять треш, а 28мм безкамерні Hutchinson хавають будь-яке дорожнє покриття, при цьому забезпечуючи відмінний держак у швидких поворотах на хорошому асфальті. Якщо знати, що дорога буде на 100% ідеальною, то кращим вибором буде щось типу Specialized Tarmac або Giant TCR, але ж всі ми знаємо, що трешак буде, як не старайся. Тому ендуранс рулить. І саме у поїздці 2019 року у мене до Рубена не було жодних претензій, навіть до гальм (гадаю, що з появою якогос мінімального скіла по спуску просто почав правильніше їх використовувати, але це не відміняє того факту, що TRP ГІВНО).

Камеру, інструмени і харчування розміщував на рамі — у фірмовому SWAT-боксі, сумочці Remora на верхній трубі та фідері від fast-n-light. Більше місця не потрібно, хіба якщо їхати по «байкпакінгу».

На місці головного девайсу був Garmin 1030. І після поїздки я упевнився, що реальних суперників у цього монстра тупо немає, сорян. Навігація, показ рельєфу, за яким розраховуєш сили на підйомах, точність роботи — просто поза конкуренцією. Особливо дякую за детальні карти і тривожні підказки про занадто круті повороти, це декілька разів рятувало від фатальних помилок і вцілому дозволяло спускатись по серпантину значно швидше та впевненіше.

По сумкам —  ось у такому сетапі відбувається 99% моїх веломандрівок:)

Зв‘язка великої сумки GUD з подвійною лямкою та бананки HARDRIDE дозволяють зпакувати все барахло і при цьому мобільно переміщуватись на велі. Плюс велика сумка при майстерності рук влазить у калібри для ручної поклажі в літаку.

А, ще! Крем для жопи мазь. Обов’язкова штука. Бо достатньо один раз натерти сідало і все, ти мучитимешся до кінця мандрівки.

---

На цьому усе, що я хотів розказати про Румунію та подібні подорожі.
Пам’ятайте головне — згадувати ви будете не роботу.
Згадувати ви будете подібні моменти.

Живіть! І подорожуйте.