Минулої зими я вперше потрапив у тусовку любителів бігових лиж. Результом того чудового дня став приємний фотосет та стаття Ані Пилипенко «Make xc skiing sexy again ©«. Того року на лижі я так і не став, проте закарбував в пам’яті, що є такий вид спорту та він непогано доповнює велотренування у зимовий період. Проте лірику лишимо на окрему статтю, а зараз хочу спробувати розказати про базові поняття у сфері бігових лиж, щоб ви мали хоча б мінімальне уявлення про стан речей та існуючі види необхідного спорядження. Бо завжди краще приходити у прокат чи магазин вже з мінімальним фундаментом знань і не лякатись термінів, якими будуть сипати люди «в темі».
Відео про процес вибору мого спорядження
Стилі катання на бігових лижах
Лижі самі по собі поділяються на два великих класи — гірські (закордоном часто йдуть під класифікацією Alpine Ski) та бігові (Nordic). Саме «норвежські» лижі цікаві як спосіб підтримання форми для велосипедиста взимку.
Пересування на бігових лижах можливе у два способи. Перший називається «класика» і полягає у сковзанні лиж паралельно одна одній. Так зручно пересуватись і повільно, і з хорошим прискоренням. Класичним ходом може ходити як спортсмен, так і сім’я з дітьми, дорослими та літніми родичами. У спокійному режимі навантаження дуже м’яке, пульс легко контролювати. Чудова річ для аеробних тренувань у 1 та 2 пульсовій зоні.
Для комфортного тренування чи прогулянки для лиж під класику бажано мати хорошу лижню, зроблену спеціальною насадкою на снігохід. Але її можна накатати і самому, це досить просто, головне мати трохи часу і робити її не на популярних пішохідних чи мото маршрутах.
Ковзанярський стиль («коньок» чи скейтовий хід) — це те, що ви можете бачити на турнірах з біатлону та лижних забігах. Суть руху полягає у розташуванні лиж під кутом одна до одної та поперемінним відштовхуванням, так само як на звичайних або роликових ковзанах. Таке пересування виходить значно швидшим за класику, проте і сил забирає більше. А ще вимагає від лижника вищого рівня навичок і фізичної форми.
Якщо лижню під класику ви можете накатати в лісі самостійно, то для конька необхідний доволі широкий шлях з утрамбованого снігу. На спеціалізованих біголижних курортах її накатує ратрак, в українських реалій це робить Буран з саморобним плужком або група ентузіастів, які готують трасу вручну, трамбуючи сніг дошками.
Ось хороший приклад візуальної відмінності на одному фото.
Різниця у кінематиці руху при різних стилях зумовлює і різний вибір спорядження для кожного з видів. Тож давайте розберемось у них і розглянемо яким буває лижний екіп, як його розрізняти і чому дороге відрізняється від дешевшого.
Види бігових лиж
Людина, яка вперше потрапляє у лижний магазин навряд чи зможе одразу відрізнити лижі під класику і скейтові. А відмінностей насправді доволі багато. Конькова лижа має коротшу задню частину, щоб лижі не чіплялись одна за одну, а носик менш загнутий та на верхніх моделях може мати спеціальні вирізи, які запобігають налипанню снігу.
Окрім цього класика та коньок мають різну пружність та форму колодки, що зумовлене типом переважного руху.
Враховуючи специфіку скейтового ходу, прогулянкових моделей чи лиж зовсім примітивного рівня тут немає. Бо конькова лижа повинна мати хорошу пружність, бути міцною і не важити тону. Наприклад, навіть модель для новачків дозволить ефективно пересуватись трасою. Якщо проводити паралелі з велосипедами, то це шосер.
Проте новачку я б не радив з самого початку дивитись на скейти, усьому свій час. А починати, на мій погляд, варто з класики. І тут вибір трохи заплутаніше.
Справа у тому, що «класика» покриває широкий спектр сценаріїв застосування лиж — від ультрашвидких моделей рівня Кубку Світу до прогулянкових.
Чим вищий рівень лижі, тим вона вужча, легша і жорсткіша. Це додає швидкості, але зменшує комфорт та робить лижу не вельми дружньою для новачка. Брати одразу щось з серії Race звісно можна, але не дуже розумно, є ризик, що ви втомитесь робити їм «виїздку».
Найоптимальнішим вибором для катальця без спортивних амбіцій буде щось зі сегменту Fitness — такі лижі будуть добре катити, матимуть допустиму вагу близько 1300 грамів, при цьому будуть стабільнішими за гоночні моделі та поблажливіше ставитимуться до помилок новачків.
Також існують універсальні лижі, на яких можна їхати як класикою, так і скейтовим ходом. Проте всі люди, яких я питав, однозначно сказали, що такі лижі погано роблять і те, і інше. Універсальність це міф, username.
Ще серед лиж під класику є цікавий сегмент лиж adventure направленості — для подорожей, походів, автономок, беккантрі, полювання і тому подібним розвагам. Вони міцніші, коротші, ширші та часто мають металевий кант, який краще поводить себе на цілині та більш стійкий до пошкоджень.
Поверхня лижі
Так, з призначенням плюс-мінус зрозуміло. Але є ще одна характеристика лиж, яка є однією з основоположних — тип поверхні.
Розрізняють три види — гладка під мазі тримання, камус та насічка (вище видно).
Гладкі лижі мають однорідну поверхню по усій довжині лижі і вам потрібно буде перед кожним тренуванням наносити на середню частину лижі, так звану колодку, спеціальну мазь, яка буде забезпечувати вам контакт зі снігом та можливість відштовхнутись від нього. Мазі вважаються найкращим і найефективнішим видом, адже ви можете тонко підібрати сетап під конкретний стан снігу, температуру, трасу і за рахунок цього стати швидшим. Усі просунуті лижники катають саме на таких лижах. Але це максимальний геморой і новачку одразу брати лижі під намазування можна у тому випадку, якщо він чітко націлився стати фанатичним лижником. І ще факт — конькові лижі бувають лише гладкими.
Якщо науку нанесення мазей ви освоювати не вельми хочете, а кататись «класикою» бажання є, то опцій у вас дві — камус та насічка.
Камус (або «скін») — це смужка або декілька смужок спеціального однонаправленого матеріалу, який гладкий в одну сторону і цупкий в іншу. За рахунок камусу ви можете ефективно відштовхуватись від снігу та ефективно ковзати. Плюсом камусу є можливість заміни при зносі, та чудова робота на важких трасах з купою криги. Проте він доволі ніжний, легко пошкоджується та засмічується.
Лижі з насічкою седер просунутих лижників не котуються, бо дещо повільніші. Проте за рахунок рельєфної поверхні під колодкою на таких лижах просто заходити навать на пологі схили, чіплятись за сніг не самої кращої якості. Також насічка стійкіша до забруднення, на відміну від камуса. З недоліків можна виділи те, що катять такі лижі справді дещо гірше (що аж ніяк не впливає на процес прогулянкового катання) і коли з часом насічка таки підчовгається, то відновити її буде ще та морока. Адже у кожного виробника свої складні форми насічки, які наносяться на спеціальному обладнанні, тож у домашніх умовах такої філігранності досягти не вдасться.
Порозглядайте яку форму мають канавки — коли проводиш рукою по напряму руху, то майже не відчуваєш нічого, а у звороті шкіра постійно чіпляється за виступи. До того ж, початок, середина та кінець насічки мають різний малюнок, бо там різні зони тиску.
Окрім «зони тримання» важливою характеристикою лиж є матеріал сковзкої поверхні та її мікроструктура. Так, за рахунок самої структури лижі можуть краще їхати по вологому теплому снігові (коли малюнок грубий з глибокими канавками), відводячи зайву воду або значно ефективніше показувати себе на морозі при мілкому патерні, який навпаки буде затримувати вологу, створюючи необхідний мікрошар для ковзання.
У кожного виробника свої ноухау у цій сфері і чим дорожча модель, тим замороченіше у неї поверхня. Проте у місцевих майстрів можна цю поверхню відкоригувати, зробивши так званий штайншліфт — нанесення нової мікроструктури. Хоча по відгуках є як успішні випадки, так і ситуації, коли лижі після такої процедури перестають їхати взагалі. Якщо ви новачок, то просто забудьте про це, а йдіть та просто катайтесь.
З приводу самого матеріалу, з яких роблять лижі, то по факту це ламінована деревина, часто з додатковими технологіями, типу повітряних каналів, армуванням карбоном тощо. Чим дорожче — тим складніше.
Я зупинився на Fischer Apollo Crown — класиці з насічкою, фітнес-рівня. Достатньо бронебійні, посиленої конструкції, трохи ширші і стабільніші за спорт моделі. За рахунок фірмової технології Efficient Forward вони пружніші і вибачають лижнику криву техніку. Ці лижі, як і більшість моделей середнього і високого рівня, підбираються не по зросту і довжині, а по вазі райдера. Коротші лижі — менше проблем при транспортуванні та зберіганні, я вже оцінив це при перших виїздах. Також плюсом є наявність кріплень прямо з заводу. А ще неймовірно тішить напис Made in Ukraine!
Кріплення та взуття для бігових лиж
Якщо ви катаєте на контактних педалях, то принцип роботи лижних кріплень для вас буде дуже знайомим. Зафіксований носок та вільна п’ятка, яка дає певний ступінь свободи. На класиці кут відривання п’ятки більший, на скейтових менший.
Саме кріплення має контактне місце, в який вклацується скоба черевика; механізм затискання; флексор, який створює зворотнє зусилля (на конькових лижах він значно пружніший) та направляючі, які не дають черевику рухатись зі сторони в сторону.
На ринку існує два несумісні між собою стандарти кріпленнь. Перша — система NIS (раніше NNN), розроблена компанією Rottefella. Використовується великою кількістю виробників.
А з 2017 року Fischer та Rossignol, задовбавшись платити відрахування Ротефелі перевинайшли NNN, назвавши її IFP (Integrated Fixation Plate). Перевага цієї системи у лише одній точці фіксації кріплення до лижі, що не впливає на жорсткість самого полотна (проте на практиці всі кажуть, що взагалі не бачать різниці ^_^).
Друга система розроблена компанією Salomon та має назву SNS. З NIS вони не сумісні, проте Salomon в останні роки теж перейшов до NNN-сумісного кріплення prolink. Тож пам’ятайте про несумісність і беріть взуття та кріплення однієї системи. Самі кріплення ставляться на будь-які бігові лижі.
Взуття під класику та скейтовий хід також відрізняється. Класика трохи нижча, має більш м’який носок, а ковзанярські черевики вищі, жорсткіші і зі спеціальним екзоскелетом, який підтримує гомілку.
З черевиками на 100% працюють ті ж принципи, що і при виборі веловзуття. Потрібно чітко підбирати розмір, адже тісне затисне ногу до судом, а занадто вільне буде неефективним и може призвести до травм та перенапруження м’язів у процесі намагання стабілізувати ногу. Чим жорсткіше підошва — тим краще буде передаватись імпульс на лижу. Я взяв турінгову модель, бо за рахунок вищої манжети мінімізується шанс того, що в черевик потрапить сніг. Навіть по цілині комфортно кататись.
За перших виїздів виявилась неприємна особливість — устілка в лівому черевику постійно збивалась у задню частину, що страшенно бісило та натирало, проте декілька крапель термоклею ефективно вирішили проблему. Ще хотілося б відмітити підошву, вона не слизається навіть на кризі, якась магія, можна дряпатись по схилу. А ще кльово самоочищається від снігу. Хоча мені особисто трохи не вистачає жорсткості, проте ефективніше взуття буде в іншій ціновій категорії.
Лижні палиці
Тут все трохи простіше — є три види матеріалу: скловолокно (найнижчий рівень, нікому не раджу), алюміній та карбон (палиці середнього рівня та топові).
Руків’я може бути прорезиненим (такое) і корковим. Всі радять брати лише корок, бо дає значно краще зчеплення.
Стропи (темляки) можуть бути у вигляді звичайної смужки синтетичної тканини, трошки кращої тканини з неопреновою сіткою або вже повноцінними системами, які правильно і якісно фіксують руку, так звані «капкани». І от саме на типі темляка не рекомендую економити, бо чим краща фіксація, тим ефективніше ви будете відштовхуватись і тим довше буде зберігатись комфорт для руки. Бо основне навантаження йде не на руків’я, а саме на темляк. У мене палиці вийшли класом вище за самі лижі, взяв Fischer RC3 Carbon і розумію, що їх точно міняти не буду, взагалі жодної претензії не маю.
Під класику і коньок беруться палиці різної довжини, для скейтового ходу довші на 10-15 сантиметрів. Наприклад під свій зріст 177 і класику я взяв палиці 150 см, задоволений.
Тож комплект зібраний, лишилось навчитись давати йому раду і кататись! Бо лижі вдома не радують, їх треба вигулювати 🙂
Комменты Facebook
Disqus (0)