Про бюджет участі, безпеку і до чого тут взагалі велосипед?

Хто винен і що робити? Пропоную детальний огляд наболілих питань, а також дозволю собі намітити перші кроки в правильному напрямку для нашого міста. Хочете допомогти, посперечатись, вставити свої п’ять копійок? Ласкаво прошу!

Замість вступу

Якщо ви повелись на заголовок, але зараз побачили багато літер і вирішили перенести ознайомлення з моєю творчістю на мабуть ніколи більш доречний час, то прошу підтримати вже зараз проект створення острівців безпеки і велосипедних парковок на бюджет участі, а також підписати петицію за збереження наземного переходу на Хрещатику.

Якщо ж перший погляд на ці проекти викликав у вас подив чи будь-яку іншу емоційну реакцію від яскраво вираженого почуття подяки авторам проектів до бажання звільнити світ від подібного безглуздя — ласкаво прошу до пояснень і розгорнутого огляду, наведеного нижче.

Що не так з Києвом?

Відповідь на це питання залишу в якості гімнастики для мозку читачу, я ж коротко викладу факти що в будь-якому місті має бути «так», щоб там хотілось і моглось жити. Отже, які функції має виконувати місто? Спершу розглянемо в загальних рисах, безвідносно до велосипеду і навіть майже не торкаючись транспорту.

• Безпека. Кожен має право на життя і здоров’я (права людини, Конституція і купа інших важливих папірців). Виходячи вранці з дому, кожен та кожна хоче мати певні гарантії, що вдасться повернутись додому живим і неушкодженим. Як самому, так і своїй парі, дитині, друзям і колегам. Що тобі на голову не впаде новорічна бурулька, що ти не провалишся в  яму з гарячою водою всього мікрорайону за місяць, що тебе не зіб’є автомобіль якоїсь доброї людини і не перетнеться твій шлях з високовольтним дротом. Очевидно.
• Рівні права. Для всіх. Так-так, ти, «лєтун-у-мене-важлива-зустріч-а-бабуся-почекає». Ти не знаєш, куди поспішає бабуся. І не маєш права засуджувати поведінку іншої людини, а також робити припущення щодо її мотивації, якщо вона діє в рамках прийнятого суспільного договору (наприклад, певного закону). Якраз з суспільним договором, на мою думку, у нас і є головна проблема. Проявляється вона в тому, що його поки для велосипедистів не існує. Це питання я ще зачеплю в кінці.

• Ефективність. Місто має себе забезпечувати, воно зацікавлене створити максимально стабільну економічну (максимум доходу з наявних ресурсів, а основний ресурс міста — його жителі) та політичну (мешканці мають бути задоволені і проголосувати знову за ту ж владу) ситуацію. Доволі грубо, але все ж з претензією на істину можна сказати, що місто найбільш ефективне, якщо сума часу, витраченого на дорогу його жителями, мінімальна. Тобто якщо можна виграти 10 хвилин двом людям, забравши їх у одного, місто має йти на такий розмін. На цих словах затремтіло серце від праведного гніву? Як же так, всі ж по-різному корисні суспільству, ну і  заробляють і платять податки неоднаково ж, а тут — таке? Так ось, корисність суспільству відфільтрується економічним шляхом у правильну піраміду. Якщо ти дійсно мегакорисний місту і твій час дуже дорогий — ти знайдеш спосіб мінімізувати собі час доставки безцінного тіла до місця призначення. Купиш житло поряд з офісом (або офіс поряд з житлом — це вже справа смаку), заплатиш багато грошей за паркування в центрі міста або ж і за сам в’їзд туди, наймеш натовп секретарів які грамотно розпланують всі твої зустрічі. Зрештою, люди винайшли гелікоптер. Якщо ж ти вважаєш себе дуже цінним, але чогось або й всього з вищеназваного ти дозволити собі не можеш — змирись, вас таких вже тисячі. І місто, з величезною подякою за пророблену роботу і повагою до твої неповторної особистості, посуває тебе до тої когорти, у кого можна відняти кілька хвилин на день для загального блага. А як же рівність, це ж суперечить попередньому пункту? — підхопитесь ви, сподіваючись зловити мене на логічній помилці. Але місто не зобов’язане видати кожному по гелікоптеру, як і не зобов’язане забезпечити безкоштовним паркомісцем. Рівність якраз і проявляється у тому, що обмежений ресурс, якого на всіх аж ніяк не вистачить (наприклад, кількість місць для паркування у центрі) має приносити максимальний дохід, який піде на загальне благо.
• Екологія. Всі дихають, їдять і п’ють. Щось піде не так — стане гірше всім. І гірше суттєво — в рази виростають ймовірності розвитку всіляких неприємних болячок, на кілька років падає тривалість життя, індекс щастя, депресія, ми всі помремо…

Починаєте здогадуватись, як автор приплете сюди велосипеди?

Все вірно, згідно багатьох досліджень, велосипед — найбільш економічно вигідний вид транспорту. Це підтверджують багато робіт, наприклад ось вам. Сам я цю книжку (ще) не читав, але одобряю. Та маю звідси малюночок:

Не буду влазити в дискусію про рельєф, погоду і звичні сто разів пережовані теми, по яким консенсусу за допомогою бокcу по переписці досягнути все рівно ніколи не вдасться. Скажу лише одну очевидну річ: всі ніколи не зможуть всюди і завжди їздити на велосипеді. Висновок: місто має створити умови, щоб якомога більше людей могло їздити там, де це можливо і щонайчастіше. Для різних міст, враховуючи знову ж таки особливості, над правдивістю яких щодня ламаються списи, це значить різні речі. Десь користуватись велосипедом можуть 90% людей. Десь лише 5%.

Але інтерес міста — зробити все, щоб за даних обставин максимально навантажити верхні пункти цієї пірамідки, розвантаживши нижні. Це одразу покращує стан з усіма переліченими в попередньому розділі питаннями — місто стає безпечнішим, економнішим, ефективнішим, рівноправнішим, чистішим, мер починає пити каву і читати газету на центральній площі, порушники дякують офіцеру, що їх штрафує, за зауваження і обіцяють більше так не робити, кондуктор у тролейбусі… не існує, бо електронний квиток, начальник жека їде в Німеччину на семінар для начальників жеків по Покращеннюдоглядузакомунальнимгосподарством (гадаю, німецькою це слово виглядає десь так солідно). Ой, щось занесло.

Введу ще парочку наукових термінів, перед тим як перейти до наших проектів.

Перший — це зворотній зв’язок. У місті він сильний, бо тут велика концентрація… всього. Якщо ви підете в гори і кинете там папірець, це, скоріш за все, на вашому житті ніяк не позначиться. Якщо ж ви кинете папірець у місті — то вже незабаром відчуєте ефект. Місто буде брудним, цей папірець завтра попадеться вам же на очі і нанесе рану вашим естетичним почуттям. А ще, якщо ви наважитесь на такий ганебний вчинок без страху бути репресованим — значить, така поведінка у місті вважається прийнятною, і папірець опиниться там не на самоті. І провокуватиме появу наступних папірців. І якщо все добре порахувати, то вийде, що ви кинули не один папірець, а, наприклад, 4.567. Тому що невеличка доля провини матеріалізації якоїсь кількості наступних папірців лежить також на вас.

Другий — евристика доступності. Нам всім притаманно посилатись, в першу чергу, на свій власний досвід. Щось, що ми бачили своїми очима або чули від людей, яким ми довіряємо. Пєчєнька, якою отруївся ваш дідусь, може змусити вас відмовитись від цієї марки печива, незважаючи на тисячі випадків отруєння пєчєньками інших марок більш далеких для вас людей і мільйони випадків неотруєння цією ж (включаючи ваш попередній досвід поїдання цих пєчєньок). При цьому такий спосіб мислення часом може бути навіть абсолютно помилковим, якщо не особливо в’їжджати в причинно-наслідковий зв’язок (зняв іконку з машини — попав в ДТП, тепер буду їздити з іконкою; що при цьому ще й випив якось вже й забулось, а іконка ось на столі лежить, нагадує). Загалом це дуже глибока проблема, і розбиратись зараз ми не будемо. Скажу лише, що суб’єктивний досвід у кожного свій, і якщо посилатись лише на нього, то дійти згоди навряд колись вийде. Тому придумали науковий метод, за яким дослідник і стратег намагається (саме намагається, повністю відійти від суб’єктивних оцінок не може ніхто) слідувати законам логіки, розглядати об’єктивні факти і будувати послідовні судження. Чим ми зараз і займемось.

А ось тепер про наші велопарковки

Мабуть, до цього моменту ви вже сформулювали для себе відповідь на питання «що не так з Києвом». Теоретично, проблеми можна вирішувати багатьма шляхами. З виразом «спочатку зробіть Х…, а потім вже Y» все добре, крім того, що Х у всіх різне. І це нормально — повторюсь, у кожного свій суб’єктивний досвід, кожному якийсь аспект є ближчим. Тому важливо запустити маховик потрібних змін, який потягнув би за собою кілька позитивних зворотніх зв’язків і зробив би досягнення подальших змін простішим. Зробити це треба якомога швидше, щоб зробити швидше — слід обрати щось доступне і давити у всіх місцях, де можна добитись успіху за прийнятний час.

Чого ж ми доб’ємось, зробивши кілька велопарковок біля метро?

• Деяким людям вже зараз стане зручніше їздити велосипедом. Місто вже отримає невеличкий плюс. Комбінація транспорту — необхідна річ у такому великому місті, як Київ.
• Суспільний договір, про який я згадував вище. Велосипедисти заощаджудть ресурси міста — користувачі автомобілів та громадського транспорту вдячні за меншу завантаженість рухомого складу і доріг — міська влада дякує всім за раціональний вибір і декларує правильні наміри. Присутність таких конструкцій на вулиці відкладається у свідомості невелосипедистів: «в місті є двохколісні, вони такі ж громадяни, як і я».
• На рівні міської влади ще на кількох нарадах пролунає слово «вело». Частіше лунає — значить, є проблема, яку треба вирішувати. Як? Тут вже питання до нас всіх. Нагадаю: нещодавно всі небайдужі велосипедисти міста об’єднались і заявили про рішучу позицію. І відступати не збираємось.
• Комунальне підприємство, якому це доручать, отримає перший подібний досвід. Як і бізнес, що виграє прозорий тендер на встановлення цих парковок. Автори проекту беруть на себе зобов’язання зробити найкраще з можливого.
• Це буде приклад. Якщо він буде загалом вдалий, то почне поширюватись, і ставатиме все краще.
• Досвід отримають і автори. У нас є з ким консультуватись і до кого йти за порадою. Але такий проект у Києві взагалі вперше. Сподіваємось набути досвіду і для подальшої роботи. Зауважу, що ніякої матеріальної винагороди авторам не передбачено. В разі вдалого проекту, винагорода буде суто репутаційна: «ми змогли». І репутаційні ж мінуси в разі якщо ми схалтуримо.
• Ставку робитимемо на якість. Краще менше, не біля всіх станцій — але якісніше. Де ставити та інша конкретика — якщо виграємо, проконсультуємось, в тому числі, і з усіма небайдужими.

Головний аргумент «проти» звучить так: «мій велосипед там вкрадуть». Згадуємо про евристику доступності і дивимось ось сюди:

Вас ніхто не змушуватиме лишати там свою кровиночку. Крім того, ми вже впритул підходимо до розуміння, що таке ТРУ КОМ’ЮТИНГ. І подібні велопарковки — це обов’язкова умова для його появи. Спробуємо подивитись на нинішню ситуацію зі сторони. Ком’ютерів у Києві доволі багато. Але скільки з них «тру»? Під «тру» я маю на увазі можливість копіювання і поширення досвіду. Скільки людей у Києві ладні купити велосипед за пару десятків тисяч (скромно промовчимо з приводу доцільності такої покупки, якщо мета — накручувати 10 км в день по місту)? А скільком цікаво щосезону слідкувати за оновленням колекції велоодягу? Виділіть зі свого велосипедного хобі суто транспортну компоненту. Уявіть, що замість велозмагань, ви дивитесь чемпіонат світу з шахів, а замість перегляду оглядів велозалізяк ви підписуєтесь на канали з авіамоделювання. Що маємо в залишку? Бачимо, що справжніх ком’ютерів у Києві дуже мало. Та і не факт що вони знають про існування сайту Байк Ін Сіті і взагалі цікавляться веложиттям. Погодьтесь, далеко не всі автомобілісти дивляться формулу-1 і сидять в групі «автомобільний Київ». Але цю ком’ютерську поведінку слід стимулювати і всіляко заохочувати. І відмовимось від власного егоїзму — дбаючи про місто, забудемо слово «мені». Якщо місто виграє, ви пристосуєтесь і також виграєте.

І про острівці безпеки пару слів додам я

Ну тут взагалі все просто: мати «точку збереження», переходячи 6-8 смугову дорогу, видається більш ніж доречним. Що 6-8 смугові дороги роблять посеред житлової забудови — це інше питання, якого ми зараз не торкатимемось.

Острівці планується зробити в місцях, де вони з першого ж дня свого існування почнуть зберігати життя і здоров’я. Економічний ефект від наїзду на пішохода взагалі жахливий: пішохід постраждає і як мінімум випаде з робочого графіка, а водій має всі шанси опинитись за ґратами, де пробуде якийсь час замість того щоб працювати і платити податки. Пишу саме про економічний, бо він однаковий у всіх випадках — як дурного водія, так і дурного пішохода.

Хоча слово «дурний» тут насправді недоречне. Людям властиво виконувати якісь примітивні речі автоматично, не включаючи логічний апарат (бо він обмежений і не може одночасно працювати над купою задач). Коли ми ставимо молоко в холодильник, ми не думаємо про залежність швидкості розмноження молочнокислих культур бактерій від температури. А просто ставимо, бо начебто так воно проживе довше. На вулиці так само. І водій, і пішохід поспішають по своїм справам. Один не дивиться по сторонам, інший не дивиться на спідометр. Обоє діють так, як «начебто швидше». Пішоходу і велосипедисту має бути зручно рухатись там, де безпечно. Автомобілісту має бути некомфортно порушувати правила. Створення інфраструктури, яка б давала людям шанс на помилку, є насправді вигідною інвестицією для міста. Звісно, за грубі помилки слід карати. Штраф — і міський бюджет ще трішки потовстішав. Але при цьому всі лишились живі і здорові і далі платять податки. Суцільна ж вигода!

Голосуємо!

Велопарковки, Острівці безпеки. Зареєструватись найлегше через BankId, можете пробувати навіть якщо у вас не київська прописка. Якщо вас по якійсь причині пройняло і зацікавило — дуже прошу не полінуватись, розібратись з реєстрацією і таки зробити свій вклад. Дякую!