PsyhoDown: історія про найбюджетніший євротріп 2017

Я просто мушу це зробити

3 роки тому я знаходився у депресивному стані. Одна і та сама картинка перед очима зводила мене з розуму: робота, дім, вихідні… Потрібно було щось змінити і я купив байк — я і зараз вважаю це самим важливим рішенням у житті. Тоді я і подумати не міг наскільки зміниться моє життя за допомогою мого двоколісного друга. З часом Києва та околиць міста виявилось замало для подорожей, катнув із компанією до Львова, до Одеси. Поставив собі ціль — покататись по Європі: на дешевому (1500 грн) б/у вєліку і при цьому потратити мінімум фінансів. Дійсно мінімум.

За дев’ять місяців до старту я повідомив своїм велодрузям про європейські плани і серед них знайшлося п’ять людей, які вирішили їхати зі мною. Згодом вони всі «зіскочили» крім Дена. Навесні ми влаштувались на роботу офіціантами в заміський ресторан і щодня долали по 50 км. У вихідні влаштовували покатухи по 100 км. Почали відкладати кошти і зробили необхідні покупки: палатку, карємати, спальніки, велобаули, повербанк, камеру GoPro. Потратили близько 2 500 грн на двох. Позичили стареньку совдеповську бензинову плитку «Шміль». Перед поїздкою купили в АТБ: крупи, мед, печиво, чорний шоколад, сухофрукти.

Стартувати вирішили з польського міста Пшемисль. Купили квитки на потяг з Києва (вартість одного квитка — 450 грн). Вєліки запакували у сміттєві пакети за допомогою скотчу.  Виїхали зранку, а десь після обіду вже збирали байки в Польщі. Перетнули кордон, прикордонники нічого у нас не перевіряли, глянули документи і все. Виїхали за місто і зрозуміли: ось — те чого ми хотіли.

Далі наведу, занотовані мною матеріали (орфографію залишаю свою):

«День 3. Кросно, Польща.

Вчора проїхали 85 км і ближче до вечора нарешті скінчились гори) ночували в полі біля мініпасіки) В Польщі дуже круті заправки, і там немає рабів-заправників, самообслуговування) у невеличких містечках, де на вулицях досить оживльонний рух багато де немає світлофорів і це нікого не лякає, ніхто нікому не сигналить і не матюкається)»

«День 5. Кошице, Словакія.

Вчора проїхали 95 км. Ночували в полі поруч з селом якимось. Сьогодні зависли в Кошице, цікаве місто з чьоткими дрєвностями. В цілому в Словакії меньше трішки відчувається Європа, вАділи кудись спішать, нарушають правила, на вулицях трапляються пропиті ліца, в Польші їх взагалі не бачили. Досить багато циган, вони ходять дуже грязні і просять центів. Дороги убитіші. В Польші бачили багато сучасних вітряків, тут їх поки не бачили. Зате тут в полі були сонячні батареї)»

«День 7. Десь 30 км від Будапешта, Венгрія.

Позавчора проїхали 50 км. Зранку вчора пересікли граніцу. Їхали спочатку десь 20 км по шаленій спеці без води. Зупинились в селі Міра. Місцевий батя вгамував жажду і поділився цінною інформацією: «…о 14.50 електричка до Будапешта…», а до нього десь 240 км. Десь о 20.00 ми були в центрі Будапешту і дивились на місцевий «майдан незалежності». Ночували в кущах під Будапештом, палатка кольору хакі робила нас непомітними з відстані двух метрів, а Ден щей вдало замаскував наші байки. …Будапешт дволічне місто… Вчора проїхали 100 км. Зараз їдемо до кордону з Хорватією.»

«День 9. Озеро Балатон, Венгрія.

Позавчора проїхали 40 км, вчора 90. Доїхали вчора до мєсного одєссакрима озера Балатон. Ночували в яблочному саду, прокинулись під звуки розпиляючого якісь добрива чи хімікати трактора. Ваділа вєжліво почекав поки ми зберемо наші лахи. Бачили багатотонного плєньонного циркачами братішку, який замість того, щоб ганяти по просторам африки чи азії, стояв і з сумним поглядом погоджувався із своєю участю на радість дєтішкам і прочім любітєлям шоу. Доречі, тут цифру 2 на пальцях показують, як у тарантіновських ублюдках.»

«День 11. Загреб. Хорватія.

Позавчора і вчора проїхали по 100 км. Їхати було доволі напряжно, так як за бортом температура зазвичай +37 і більше. Вчора пересікли кордон. Хорватські прикордонники мощно випитували куди ми прямуємо. Відчувши стьоб, ми прикинулись дебілами і відповідали: «Ай донт андестенд». Коли мене попросили зняти бандану, все стало на свої місця) Ми всі разом пореготали і, отримавши потрібні штампи у загранніках, сказали їм на прощання: «Хев е найс дейс гайс». У Хорватії дуже хороші люди. Тут краще ніж у Венгрії, ухожено як у Польщі, і душевно як в Україні. Місцеві мешканці не раз нас пригощали усілякими ніштяками і прєдлагали усіляку поміч. Один позітів в общєм. «…о жизнь ты прекрасна…вполне…»

«День 15. Козіна. Словенія.

За ці дні проїхали десь 250 км. Через шалену спеку більшість кілометрів долали ввечері. Друга половина Хорватії зустріла нас горами. Позапозавчора, намагаючись скоротити відстань, виїхали на якусь лєву дорогу без машин. Бачили водопад, замок та міст 18 сторіччя, не такий мочний як в Камянці але конає, стадо оленів. Намагались зробити фоток, та через темноту не вдалося. Позавчора з’їзжали десь 15 км з гори. Швидко стемніло. Почало моросити. Безлюдний асфальт став мокрим і почав парувати. Тож ми летіли з гори зі швидкістю десь 45-65 км/год в темноті під спалахи блискавок. Ощущенія як в містічєскому фільмі. Потім почалась лівєняка. Я пробив колесо. Ми накрились по шуріку строітєльною пльонкою разом з байками і сиділи так десь 2 години. Перевдягнувшись у більшменш сухі шмотки, розклали палатку. Прокинулись під шум моторів, бензопил і прочьої тєхніки всіх размєрів і конфігурацій. Як виявилось ми ночували на якісь лісоповальній території. Привітались з лісорубами і почали снідати, поки все сушилось. Коли виїхали, зустріли місцевого мандрівника на бергамонтє. Він дуже здивувався, що ми на наших байках проїхали вже понад 1000 км без поломок. Далі був найдовший спуск — 20 км, з фінішом в Рієці на Адріатичному морі. Сьогодні перетнули кордон Словенії.«

«День 17. Венеція. Італія.

Позавчора проїхали 110 км. Пересікли кордон з Італією і доїхали до курортного міста Трієст. Афігєнне чєлєнтановське місто) Дороги в Італії дуже класні, після гір по побережжю їдеться з задоволенням. Вчора проїхали 85 км. Ввечері заїхали на пляж в місті Єзоло. Це оказався курорт в якому десь 300 отелів і 10 тисяч однакових зонтів з лежаками, які тягнулись хєр знає скільки км по всьому пляжу. Ден сказав: «..як в Турції..». Карочє, мажорний курорт. Ми не розтірялись і завалились на лєжаках біля самого моря і тусили там до 00.00. Сьогодні побували в місті америкосовських пенсіонєрів. В центр міста ми не стали заїзжати, так як народу просто тьма, як на празднік якийсь мочний на Хрещатику. Венеція попрощалась з нами лівенякою. Ми майже не змокли, так як укрились під якимось навєсом. Зараз їмо справжню італійську піццу)»

«День 22. Мілан. Італія.

За ці дні проїхали хз скільки км. Проїхали місто Падуя. На виїзді з міста Віченца, зупинились під чиєюсь хатою глянути на карті, де є бювєти. Вийшов батя, привітався, запропонував нам воду… В ітогє, дав нам 3 літра домашнього вина і пакобан фруктів і води, звісно. Потім покликав усю сємєйку повтичити на двух усталих путніков і давай з нами фоткатись. Відїхали від баті десь на три-чотири км і почався продолжітєльний дощ, ми укрились на заправці і батін подгон не змусив нас сумувати. Потім на заправку підтягнулись троє мєстних і Федеріко розповідав нам свої вєлопріключєнія в Іспанії, а йому десь 65 років. Пабло витягнув з машини вєлосмазку і змастив нам цепі. Наступного дня побули на озері Гарда. Після міста Верона, на виїзді з тунелю, Ден пробив колесо. Ми вирішили заклеїти камеру на місті, хоч було досить темно. Через 5 хвилин підїхав якийсь хлопець і сам, без просьб чи намьоків, вирішив включити аварійку і чекати поки ми не зремонтуємось. Сьогодні зранку попросили води. Нам винесли упаковку мінєралки і пару пляшок газованої. Натомість маман викинула наші рідні, пробувші з нами 22 дня, протерті майже до дір пляшки від Моршинської. Ми взяли чотири пляшки, подякували та вирушили на Мілан. Мілан ніби вимер. Майже все зачинено. Мабуть у людей вихідні після футбольного матчу, або всі подорожують)))«

«День 25. Гавєрате, поруч Варезе. Італія.

Позавчора добрались до нашого друга Сані на першу і останню в цій подорожі впіску. О, як класно нас зустріли. Крім Сані нас встрітили: Людмила, Ваня, Софія, тьотя Галя, Саньок і Каріна, собачка Перла і толі хомяк толі морска свінка, я так і не поняв, шо там до чого. Після справжнього душу, ми опинились за святковим столом і чули від усіх милозвучну українську мову. То були довгі посиденьки, які закінчились чоловічою компанією. Вчора, прокинувшись, ми півдня заливали бєтон (тут капітальний рємонт), а півдня гуляли. Бачили водопад, одне з перших Італійських поселень в горах (там все як в ігрі Ассасін), різноманітні памятники, каплички, костьоли… Ходили досить довго і виснажились, здається, що крутити педалі набагато легше ніж ходити)) Сьогодні рішається питання, з ким ми поїдемо додому. Тут багато водїїв своїми бусами возять передачки і українців на батьківщину. Тьотя Галя звонить-рішає. У Сані дуже класна українська родина. Велике вам дякуємо за прийом і все інше.«

Завершення тріпу. Підсумки

З Мілана до Ужгорода добрались мікроавтобусом. Це нам коштувало 60 євро з людини + 20 за велосипед. Більш детальна інформація у інтерв’ю Кам’янець-Подільському видатництву «Вдало» https://vdalo.info/na-velosipedi-milanu-5-yevro-na-dobu-zhodnih-hosteliv/, та інтерв’ю каналу Україна: https://www.youtube.com/watch?v=NW-vItR2P6g&feature=youtu.be&app=desktop

За 24 дні побували у шести європейських країнах, пройдено 1767 км (близько 80 км на день), максимальна відстань за день — 130 км, мінімальна — 30 км. Жодного разу не ночували у хостелі чи готелі. В день тратили 5-6 євро на двох. Жодного разу не купували воду.

Цього літа плануємо стартувати з Мілану та підкорити Швейцарію, Ліхтенштейн, Німеччину, Нідерланди, Бельгію, Францію. У Парижі вирішим чи продовжити подорож по Іспанії та Португалії чи повертатись у рідну Україну).