Місця катання: Фінале-Лігуре, або культовий європейський МТБ рай

Пряма мова Олександра Любенко

Як би то ні сподівано це не виглядало, вперше я потрапив до Фінале взимку. Це був січень, і ми прямували туди, не як то роблять всі нормальні люди рушаючи вздовж узбережжя Лігурійського моря, а їхали через гори, зі сторони Турину. При цьому, чим вище авто підіймалось у гори, тим більше було снігу. Ось і остання гряда, перед спуском до узбережжя, і сподівання на катання майже вмирають, бо нагорі споглядаємо великий шар снігу, а початок запланованих нами на цей день трас всього на 200 метрів нижче перевалу. Тим більше було здивування, коли ми перевалили хребет, та під’їхали до старту трейлу. Жодних слідів снігу, тепло і сухо, а на трасах до сантиметру пороху, що вказувало на те, що тут давно не було опадів.

Вся річ у тому, що схил, що спадає до моря – південний, тут завжди сонячно і панує тепле середньо морське повітря. Це одна з унікальних переваг цього місця. Дуже тепло і мало опадів. Через це, плюс рельєф, зручне розташування, та через фанатичну волонтерську працю з будівництва і підтримання трейлів у робочому стані, тут створено справжнісінькій рай для маунтінбайкінга. Інколи, на старті самих популярних трейлів як то Роллер Коастер (Roller Coaster) або на Базі НАТО, можна одночасно побачити до 50-ти велосипедистів, що готуються, або відпочивають перед черговим спуском. Такій кількості людей могла би позаздрити більшість байк-парків. Проте, через значну кількість і протяжність трейлів, на самих трасах доволі малолюдно. Наприклад, на весні минулого року, за шість днів катання ми жодного разу ні в кого не вперлись і нас ніхто не доганяв.

До речі, якість трейлів цілком можна порівняти з байк-парковими. Але маєш постійне відчуття, що їдеш природними трейлами, хоча всі контр-нахили, дропи та інші елементи мають коректні радіуси, кути та приземи. Єдине, що відрізняє тутешні спуски від байк-паркових, то є кількість стрибкових тем. Їх тут значно менше. Проте зі складністю трас все ок.

За перших відвідин Фінале нас понесло на трасу рівня Black Diamond. Наприкінці цього спуску я не міг пригадати як проїхав деякі ділянки, а штани вилки з обох боків були продерті до металу. Проте, сині і червоні траси тут дуже приємні, а чорні, в більшості випадків, мають досить сувору кам’яну секцію наприкінці спуску. Взагалі, цей невеликий регіон катання налічує понад 120 трас, перші з яких почали будувати понад тридцять років тому.

А кожен рік тут проводиться прикінцевий етап EWS (Enduro World Series). Прикро, але тут немає витягів. До початку трас треба добиратись або самокрутом, або наймати шатл (мікроавтобус з причепом для перевезення велосипедів), чи використовувати власний авто транспорт. В одну із поїздок ми піднімались самотужки і ці шість днів катання поспіль, з наборами не менше 1,5к вдень, зробили нас сильніше, проте відбили подальше бажання знову повторювати такі пригоди, і наступного разу ми вже мали у своєму розпорядженні пікапа. Звісно, що переважна більшість тих, хто тут катає використовують шатли, але це скоріш через намагання більше часу провести на спусках, а не закручуючи черговий кут серпантину вгору.

Здебільшого, всі райдери звикли до серйозних фізичних навантажень і при нагоді залюбки, з посмішкою на обличчі, вкручують вгору. Час від часу, на підйомі, тебе може вставити дівча, або літня пара 60+. До того, тут не заведено іти вгору поруч з велосипедом – ти або їдеш, або відпочиваєш. Як виняток – ти просто слабак і тобі взагалі не варто сідати на велосипеда. За останні три роки моїх відвідин Фінале я спостерігаю значне зростання кількості тих, хто катає на е-байках. О так, тут їх використовувати дуже зручно, а останнім часом для них почали з’являтися спеціалізовані траси. Проте ніхто не забороняє катати на е-байках рештою спусків.

Вздовж всього узбережжя розташована мережа готелів орієнтованих на приймання велосипедистів. До звичних послуг вони організовують перевезення шатлами, пропонують послуги гидів, мають міні вело майстерні, вело мийки, та місця для зберігання велосипедів. Такі готелі заповнюються вщент в період святкових днів, що припадають на весну. І взагалі мають високе завантаження навесні, та восени, коли траси розташовані у високогір’ях, зокрема Альп, недоступні через наявність снігу. Влітку ж, навпаки, тут низький сезон, через не комфортну, високу температуру повітря. Колориту відпочинку та тренуванням додають центри старовинних міст та містечок, їх вузенькі, мощені бруківкою вулички, оригінальна італійська архітектура і малоповерхова забудова. Де багато кав’ярень в яких можна скуштувати традиційні італійські страви або поласувати джелато чи просто випити філіжанку кави з круасаном милуючись як на окрайку воду тихо спадають прозорі хвилі теплого Лігурійського моря.

Цієї весни ми знову не можемо пропустити можливості опинитися в цій унікальній місцині, де можна розпочати сезон і розкататись в ідеальних умовах Лігурійского вело раю. Тож, на правах реклами, запрошуємо приєднатись до нашої компанії, що вирушає у подорож на власному шатлі з 6 по 14 квітня. Детальна інформація на сторінці фейсбук.

Стисло про Фінале-Лігуре

кількість трас: понад 120,
перші траси почали будувати тридцять років тому,
траси за складністю: 33 зелені, 33 сині, 38 червоних та 13 чорних. У додачу 7 трас для е-байків,
проведено шість етапів EWS.