Mavic. Поєднання легендарності та ультрасучасності — історія бренду

Сучасна компанія Mavic — це велика машина, з фабриками у Франції, Румунії та Китаї, штатом у 300+ працівників і незмінною штаб-квартирою в Ансі. Станом на сьогодні її власником є фінська корпорація Amer Sports, яка окрім французів володіє такими гігантами як Salomon (один зі світових лідерів товарів для аутдору, гірських зходжень, спорту і туризму), Wilson (топові тенісні ракетки), Suunto (непримиренний конкурент Garmin у сегменті спортивних годинників та датчиків для фітнесу), Atomic (крутезні лижі з Австрії) і звісно ж, ENVE (читати з придихом і примружуючи очі). Як бачимо компанія зібралась не гірше ніж у Marvel. До цього, у «90-«00 Mavic належала спочатку компанії Salomon, а потім Adidas.

Проте виник Mavic понад століття тому. У 1889 році двоє братів Леон та Лорен Віелль заснували невелику мануфактуру, яка займалась створенням електролітичним нікелюванням металу і назвали її Etablissements Métallurgiques du Rhône (EMR). Трохи пізніше, ще два брати Люсьєн Шанель та Шарль Ідуа організували компанію, яка займалась виробництвом і продажем велозапчастин. Директором обох компаній був Анрі Горманд, який і об’єднав їх. Комерційне найменування MAVIC — це акронім від «Manufacture d’Articles Velocipediques Idoux et Chanel».

Цікаво, але першу славу компанії принесли не велокомплектуючі, а ультрамодні у 1933 році дитячі автомобільчики на педальній тязі. Mavic робив все максимально люксово — спицьовані колеса, декоративні ковпаки на втулках, складний дах та хромовані деталі. З того часу зберігся лише один екземпляр, він зберігається у музеї Mavic. Проте зверніть вже на кольорове поєднання —жовтий з чорним став для компанії візитівкою.

Першим революційним продуктом став дюралюмінієвий увігнутий обід зі специфічною формою отворів для спиць, які рівномірно розподіляли навантаження на внутрішні та зовнішні стінки ободу, який отримав назву Dura. Сталось це у 1934 році. А коли брати пішли патентувати свій винахід, виявилось, що за дві години до цього італієць Маріо Лонгі запатентував аналогічну конструкцію. Італієць виявився нормальним мужиком і дозволив братам користуватись патентом безкоштовно до 1947 року. А після цього — за невелику ліцензійну оплату. Тобто певний час Mavic платила відрахування за виробництво ободів, які сама ж і винайшла 🙂

Dura виявились просто чумовими ободами на той час, адже стандартні для 1934 року сталеві обода важили під 1200 грам, а продукт Mavic хизувався показником у 750 грам. Скинути півкіло лише на ободі (а це найвіддаленіша від осі частина колеса і зниження ваги там найвідчутніше) було нечуваним. Тож спортивні організації зробили те, що і роблять сьогодні — заборонили використання такої крутої залізки 🙂

Але і Mavic вчинили як медоїд — поклали болт на заборону, пофарбували обода Dura під дерево (так, робили обода з дерева, deal with it) та дали протестувати їх Франсу Магне, причому одразу на Тур де Франс. А він так затестувався, що виграв жовту майку. Кращої реклами новій залізячці годі й вигадати, тож Mavic вже у 1934 році став крутим хай-ендом.

«Mavic — ти хочеш ці колеса!» Since 1934

З цього моменту почалась епоха спорту в історії Mavic.

Взявши розгон і курс на колісні інновації, у 1973 році французи представили свої перші колеса (до цього були лише ободи) — унікальні Aerodynamics з формою випуклої лінзи, які були по усій площі вкриті мембраною зі скловолокна. Вони пройшли усі можливі лабораторні тести і омологаційні випробування і… знову були заборонені для використання у спорті. Бо були занадто швидкими і давали зайву перевагу гонщику, лол. Поступово французи повністю зосередять увагу на розробку закінчених вілсетів, а не окремих комплектуючих, адже так простіше гарантувати якість кінцевого продукту.

Станом на 1952 рік використовувати компоненти Mavic на гонках стало ознакою високого класу.

Вся історія Mavic — це міцний канат технічних інновацій, любові до спорту і маркетингу. Саме на основі цих «стовпів» у 1973 році на гонці Париж-Рубе французи запустили службу нейтральної технічної допомоги спортсменам в гонках — всесвітньовідомі мавіковські «технічки», які до сьогодні кружляють поміж гонщиків та супроводжують пелотон.

В обов’язки машин технічного супроводу входила технічна допомога кожному учаснику гонки. Технічки мали топове оснащення — велосипеди у зборі, колеса, інструменти і кваліфікований механік. Окрім того, між ними був налагоджений радіозв’язок, що дозволяло оперативно реагувати на завали та поломки окремих гонщиків.

Але найголовніше — вони були безкоштовними. Ідеальна маркетингова стратегія. За рахунок цього логотип Mavic упізнається навіть не дуже просунутими велоентузіастами, які хоча б декілька разів бачили трансляції гонок. Доречі про логотип.

Видозміна логотипу Mavic

Перший логотип у компанії з’явився у 1923 році і мав модне на той час компонування — декоративний напис різнорозмірними літерами у колі.

За 20 років дизайнерські тренди змінились і логотип осучаснили, зробивши його 1945 році ромбовидним, проте лишивши кольорову гаму.

У 1973 році цей логотип допиляли, додавши контрасту і вписавши ромб у червоний прямокутник. Саме цей логотип вперше з’явився на машинах технічної підтримки.

У 1988 році між власником Mavic Бруно Гормандом та оператором, який знімав гонки відбувся короткий діалог:

— Яке поєднання кольорів дає найбільший контраст на телеекрані?
— Жовтий та чорний.

Саме ці дві фрази визначили вигляд бренду починаючи 88 року і до сьогодення. У тому ж році назва Mavic була вписана чорним курсивом у жовтий паралелепіпед.

У 1996 році лого доопрацювали, трохи змінивши нахил літер та додавши зовнішній еліптичний контур. Проте і на цьому зміни не скінчились.

У 2008 році французи представили додаткову версію логотипу у вигляді стилізованої літери «М», яку почали наносити на нову лінійку взуття, одягу та аксесуарів, щоб додати візуального розрізнення цих лінійок від власне велосипедних комплектуючих (доречі ось цей М-логотип мені візуально не подобається, він якийсь грубуватий).

Фінальну версію логотипу, яка красується зараз на запчастинах та взутті максимально спростили, змінивши шрифт та використовуючи тонку жовту лінію замість суцільної заливки. Лайк.

1975 рік став дуже насиченим на новинки. Французи представили лінійку анодованих алюмінієвих ободів PARIS-ROUBAIX SSC, які за рахунок покриття ставали відчутно міцнішими, захищеними від корозії плюс мали фантастичний вигляд — золотаві, срібні та сині колеса додавали стилю.

Але не це впровадження стало історичним. У тому ж 1975 році Mavic представили розробку Module E — перший у світі клінчерний обід, що мав конструкцію з подвійним зачепом. Це дозволяло міцно тримати спеціально розроблені покришки Michelin Elan навіть на дуже високих показниках тиску.

У той самий 1975 рік, французи з головою занурились у процеси виробництва новітніх високоякісних підшипників, які мали герметичну радіальну конструкцію. На їх основі була розроблена картриджна каретка 600 RD (стандарт «квадрат») та втулки Mavic 500 RD. На той час це був Hi-End, який швидко зайняв хорошу долю ринку.

Розширяючи асортимент у 1979 році була представлена навіть повноцінна шосейна група Mavic Tout, яка включала в себе гальма, рульову колонку, систему, переклюки, колеса (плюс окремо втулки і обода), манетки, педалі і каретку. Групсет вийшов дуже вдалим і у 1984 році на цьому обвісі Шоном Келлі було виграно Париж-Рубе, а у 1989 році на Tout Mavic Грег ЛеМонд взагалі взяв Тур де Франс.

Продовжуючи експансію у нові сфери, Mavic вийшла на ринок сегменту, що тільки зароджувався — оффроад байки. Вони продемонстрували загалу BMX модель TTM 504 та MTB вілсет TTM 560.

Гонщикам «зайшло», тож Мавік продовжили і запустили виробництво перших кроскантрійних ободів Rando M4 и M5, а для закріплення маркетингового успіху, французи почали надавати технічну допомогу на кантрійних гонках ( а у 1987 році офіційно запустили МТБ-технічки).

1985 рік, перші дзвіночки насування ери карбону. Інженери з Ансі не проґавили тренд і показали публіці «литі» колеса з направленого карбону. А для кастомізації, по краю колеса знаходились спеціальні ніші, у які гонщики могли вставити баласт (від 130 до 780 грамів), для зміни характеру поведінки диску. Так з’явилась серія коліс Comete.

Успіх цього колеса логічно привів до розширення лінійки аеродинамічних коліс і у 1992 році на Олімпійських іграх у Барселоні дебютувало 3-лопастне колесо на фірмових картріджних втулках. Виглядало абсолютно чумово!

У тому ж таки 1992 році, французи вирішили, що хайпу на Олімпіаді замало і випустили… електронну систему перемикань швидкостей. 1992 рік! До Shimano Di2 лишалось майже 10 років (у 2001 вперше показали, у 2009 відбувся комерційний запуск). Причому не просто показали на стенді, а команди Once та RMO відкатали на цих компонентах Тур де Франс.

Проте працювало все не без зауважень, технічні можливості того часу не могли забезпечити ідеальне перемикання. Прте Mavic не поховала ідею. У наступні роки, проект отримав назву ZMS (Zap Mavic System) та став першим у світі мікропроцесором, який управляв перемикачами. З точки зору початку дев’яностих років це було фантастикою — на кермі розташовувались дві кнопки, які скидали чи підвищували передачу і мікроконтролер, який відправляв в режимі реального часу інформацію на електромагніт у задній перекидці.

І вже у 1999 році на світ з’явилась перша у світі система бездротового електронного перемикання — Mektronic!!! Нагадаю, що до представлення eTAP лишалось 16 років… Система виглядала космічно, я чудово можу уявити її на якомусь велосипеді і сьогодні. Контролери розміщувались на дуалах, а вся система контролювалась бортовим комп’ютером, який ще й телеметрію велосипеда показував. Сигнал отримав цифрове кодування, для уникнення завад.

На цьому експерименти з трансмісією були закінчені і компанія знову зосередила увагу інженерів на колесах. Успіхи у цій сфері допомогли відчайдухам, які почали битву за рекорд швидкості на велосипеді. Так К.Тефлефер, Е-К. Хаурсон та Е.Берон встановлювали рекорди саме на Мавіковських вілсетах. 223,3 км/ч, мені це уявити складно…

Результатом роботи команди розробників з’явились перші зразки Mavic Crossmax (наджорстких кантрійних коліс), алюмінієві та карбонові Cosmic, ультралегкі Helium. Безліч знакових моделей та технологій.

Але це матеріал для окремої статті конкретно по колісним системам Mavic. В рамках історичного екскурсу хотілось би виділити два пункти.

У 1999 році було презентовано новітній спосіб отримання отворів під спиці — Fore. По цьому технологічному процесу отвір робився лише в одній стінці, а інша лишалась цілою, що радикально додавало колесу міцності та жорсткості. А завдяки тому, що дана операція проводилась гарячим буром, то формувалась достатнього розміру різьба, щоб надійно тримати спицю. Саме тому у Mavic такі специфічні та унікальні ніпеля.

А завдяки тому, що зовнішній радіус обода тепер був цільним та герметичним, стало можливим впровадження революційної технології UST Tubeless, яка була розроблена спільно з Hutchinson. Тепер з’явилась змога ставити покришки безкамерно, а точність підгонки і суцільний обод дозволяють робити це навіть без герметика. А це означає можливість їздити на більш низькому тиску, знизити супротив накату і забути про проколи. 1999 рік, Карл!

А у 2008 році, слідуючи трендам ринку французи почали експансію у сфері взуття, одягу та додаткових аксесуарів.

Ось така вона, історія Mavic. Не знаю як для вас, а мені подібні екскурси додають цінності тим виробам і продукції, якими я користуюсь. Починаєш розуміти, скільки праці та спадку за ними стоїть.

Можете додатково глянути: Mavic — промосторінка про історію та цінності компанії