Bike in City

Іспанія — велосипедний кемп з echelon

Велосипедист — максимально дивна істота. У нашому постійному пошуку ідеалу та поліпшення велосипеду ми можемо позмагатись з найбільш упоротими представниками світу моди та б’юті-індустрії. Апгрейд став невизнаною релігією і постійно забирає з нас сили, ресурси та фінанси. Приносячи короткочасний викид дофаміну, секундний катарсис та вихід на наступний виток «хотілок».
В результаті процес безкінечний. Але найгірше, що жертва не усвідомлює простого факту — від придбання апгрейдів нічого якісно не змінюється. Їхати швидше та ефективніше (за невеликим відсотком виключень) від цього велосипедист не починає.

Минулого року, під завершення сезону я неспішно прикидував, що б його на своїх велах покращити. В закладках браузера вже висів повний гідравлічний групсет Ultegra за штуку баксів і мозок починав уявляти приємний процес встановлення нових ніштяків на вел та ритуальне спалення сороміцьких гальм TRP Spyre-C.

Десь у цей момент подзвонив Діма Петров і сказав: «А поїхали в Іспанію«.

Прикинувши бюджет поїздки на двох з дружиною, я чітко зрозумів, що Ultegra відкладається на невизначений час. І ось тут була цікавість, майже наукова.

Чи переб’є тиждень кемпу за емоціями та ефектом рік катання на новому групсеті?

З такими думками я придбав нам квитки і почав готуватись до самого кемпу. А підготовка мала бути обов’язково. Echelon на зиму розподілив бажаючих на групах по силам:

  • новачки
  • любителі типу мене
  • біороботи

Для цього хлопці розпитували кожного бажаючого поїхати про те скільки він катає, як катає та аналізували активність в Strava за поточний рік. Якщо бачили, що людина не потягне кемп у горах, то м’яко відмовляли. От десь на цьому етапі до мене прийшла була думка, що може бути нелегко, але я її прогнав. Дурненький, бо треба було її гарно подумати і трохи інакше провести два місяці перед кемпом.

Що необхідно зробити до зборів

За великим рахунком, останні місяць-два потрібно було не просто крутити станочок, а навіть заходити у специфічну роботу, що я виконав трохи недостатньо. 1 000 км станочного «об’єму» без виходів у 3 зону (ну от таку собі програму я вирішив робити) необхідно було б доповнювати останніми двома тижнями роботи на рівні ПАНО. Це б трохи спростило перебування у гірській місцевості.

За мінімальними прикидками, до самого кемпу у вас повинно бути не менше 20-ти тренувальних годин за місяць. І саме велосипедних. Лижі, плавання та зимовий біг то добре, але як опціональне кардіо. Останній тиждень трохи збільшіть інтенсивність, тоді зі зборів ви витиснете максимум.

Але ні в якому разі не потрібно включати схему «лежу на дивані —> згадую, що за тиждень кемп —> упорююсь на станку —> здихаю в горах від адової суміші перевтоми та недотренованості«. Все повинно бути поступово і безперервно».


Вибирайте дати заїзду на кемп 2020 вже зараз, бо ажіотаж високий!


Велосипед для кемпу та реманент

З велосипедом не все однозначно. За великим рахунком, краще везти свій. Для цього подивіться декілька матеріалів по тому, як правильно пакувати велосипед та готувати його до перевезення літаком. Наприклад:

З інструменту беріть лише необхідний мінімум або щось екзотичне, необхідне саме вам (наприклад парафінове мастило чи гальмівні колодки, ну і запасну камеру). Echelon привозять з собою базовий набір, тож тягнути великий насос через усю Європу не варто. А от що варто зробити, то це підготувати велосипед до гірського катання. Дивіться по своїм силам, звісно, але від мене рекомендація максимально збільшувати діапазон передач. Мій вибір це 50/34 спереду та 11-32 ззаду. Якщо хочете трохи більше швидкості на спусках, то можете модифікувати стандартну систему 52/36, замінивши малу зірку на 34. Сучасні системи цілком нормально хавають такі зміни. Їхати у гори, маючи велику сковорідку спереду і 25-28 зірку ззаду можна лише якщо ви точно упевнені у своїх силах і точно знаєте, що робите. Але людей, які катають високі гори на таких розкладах не так багато і навряд чи вони будуть читати цю статтю 🙂

А, очевидна, але необхідна ремарка. Якщо вам вистачає 52/36 + 11-28 в Києві і околицях та на цьому розкладі ви «Андріївський заїзжаєте лєхко», то гори це 10-15 Андріївських поспіль. І краще мати запас по трансмісії, ніж закислитись десь на половині підйому та повністю зіпсувати собі виїзд.

Не менш важлива річ — гальма. Обслужіть їх, замініть колодки та візьміть з собою запасний комплект. Якщо гідравліка — віддайте на прокачку. Без чітко працюючих гальм у горах вам торба. Взагалі гарною ідеєю буде провести глибоке ТО перед кемпом, з оглядом механіком силових конструкцій на предмет дефектів та тріщинок. Бо невеликий недолік при серйозних навантаженнях у горах обов’язково вилізе, навіть не сподівайтесь, що пронесе.

Друга опція — брати велосипед на прокат за місцем проведення кемпу або попросити echelon зарезервувати вам Specialized Allez з їх фонду. Якщо обрали цей варіант, то обов’язково привезіть своє сідло та педалі. При співпадінні ростовок Діма налаштує посадку максимально схожу з вашою.

У кожного з варіантів є свої переваги та недоліки. Прокатний вел буде коштувати приблизно стільки ж, як і транспортування власного, але без ризику, що його ушатають доблесні працівники аеропортів (особливо, якщо у вас переліт з пересадками) та без супутнього гемору з транспортуванням коробки чи кейсу і збіркою/розбіркою вела. Свій же велосипед це незручність при перевезенні, але більший кайф від катання саме на знайомому коні. Відкатавши два кемпи на Тенеріфе та в Іспанії на прокатних велосипедах, цьогоріч, скоріш за все, буду везти свій велосипед.

Одяг та екіп

Гори є гори. Якщо увесь тиждень прогноз показує +15 +18 і сонечко, це не означає, що за півгодини до виїзду не прибіжить хмара і не зал’є все рясним дощем. Плюс це зима, хоч і в Іспанії. Тож рекомендую брати широку лінійку одягу для різних погодних умов. Починаючи з літньої форми, закінчуючи дощовими бахілами та вітровкою. Сам echelon рекомендує їхати з таким комплектом:

  • комплект літньої форми майка+велотруси
  • термобілизна з довгим та коротким рукавом для правильної терморегуляції
  • джерсі з довгим рукавом на випадок прохолодної погоди
  • вітровка чи жилет з віндстопером (це обов’язково, особливо круто якщо вона компактна, одягається перед довгим спуском)
  • теплі зимові шкарпетки (я був там у січні і не було жодного моменту, коли треба було б їх одягати, але зима є зима)
  • рукавички (я рекомендую дві пари — з короткими пальцями і довгими)
  • утеплювачі ніг та рук (рукава і ногава, вони дозволяють комфортно стартувати, прогрітись і далі рухатись без них)

Повсякденний одяг на ваш вибір. Погода в Малазі взимку як у нас у вересні. Може бути від +10 до +25.

Те що не обговорюється і береться обов’язково (окрім шолому, без нього вас тупо ніхто не пустить на спільний виїзд) — це окуляри. Їхати в гори без хороших велоокулярів нерозумно і небезпечно, бо саме вони захистять при різкій зміні освітлення, температури, поривів вітру та сльозіння очей на затяжних спусках.

Велокомп з пульсометром теж у списку дуже бажаних речей. Можна і з паверметром, але не критично, бо все одно група їде разом. Адже на кемп ви їдете не вдпочивати, а тренуватись і підвищувати навики. Тож постійний контроль навантаження та відновлення обов’язковий.

Слушна рекомендація — крем від натирання та розігріваюча мазька. Щоб не стерти собі цінні місця вхлам при частих виїздах і не потягнути м’язи на холодну. Головне мазі не сплутайте.

Додаткові штуки типу масажних ролів хлопці везуть і так, тож можете не заморочуватись. Зі спортивним харчуванням теж усе просто — везете те, що потрібно вам. А якщо не хочете тягнути, то echelon завжди мають запас гелів, батончиків та інших ніштяків від Nutrend. А, доречі про ніштяки. ОБОВ’ЯЗКОВО ВЕЗІТЬ З СОБОЮ ЧИ ЗАМОВЛЯЙТЕ У ХЛОПЦІВ відновлюючі напої типу нутрендівського регенера чи Rego від SIS. Бо без відновлення при кемпівських навантаженнях вас вистачить дуже ненадовго, повірте.

По кількості спорт їдла розраховуйте «1 порція ізотоніка; 2 гелі+1 батон; 1 порція регенера на 1 тренувальний день». Краще привезти щось назад, ніж недожерти і зловити яму, з якої при щоденному навантаженні вийти буде проблемно.

Окрім запасів echelon’у, щось докупити можна буде на місці, але пам’ятайте, що іспанці ліниві та магазини можуть бути зачинені просто так 🙂

Ну і наостанок — страховка. Її обов’язковість для катання в горах закордоном гадаю і так очевидна. Звертайте увагу на позначку активний туризм/спорт/вело. Це зменшить кількість нервів при можливому настанні страхового випадку. Якщо не знаєте де оформити, запитайте Діму чи Тараса, у них є свій хороший перевірений агент, сам робив у неї минулого року.

Окей, як готуватись та з чим їхати знаємо, пакуємо валізи та поспішаємо на літак!

4 — 5 січня. Відень, приліт та перший виїзд

З Віднем вийшло цікаво. Так як я чогось довго ходив і тупив, зручних недорогих авіаквитків якось різко не стало 🙂 Пошук через SkyScanner та Kiwi показав вигідний цікавий варіант з пересадкою у Відні, 18 годинною пересадкою. Ми з Анею одразу взяли квитки!

 

Так як летіли ми чисто ручним багажем і без велосипедів (ось ще одна перевага прокатних велів), ніякої проблеми з валізами не було. Взагалі неоціненну послугу у подібних перельотах відіграє моя сумка від GUD, в яку влізає 4 комплекти літньої форми, міжсезонні речі, харч, велотуфлі, шолом, педалі і купа різного. При цьому вона стискається боковими стропами і пролазить у калібри для ручної поклажі. А за рахунок трансформованих лямок, її можна возити на спині як рюкзак. Тупо безцінна штука, рекомендую.

Тож ми півдня весело тинялися Віднем, «пили каву біля віденської опери» і взагалі культурно проводили час. А ще знайшли вело та бігові локальні магазинчики і трохи позалипали на топчик. Страшенно люблю такі сценарії, коли по дорозі кудись ти досліджуєш й інші країни, рекомендую. Але це хороший варіант для шляху «туди», бо на зворотній дорозі сил десь лемзати вже не лишиться, враховуйте це.

Сам кемп проходить у містечку Benalmadena (довго не міг навчитись це говорити швидко і чітко), недалеко від Малаги. З аеропорту можна взяти таксі, домовитись про трансфер з echelon або піти по хардкору — 8 зупинок електрички за 3 євро і 15 хвилин пішака до готелю. Звісно ж, після снігової срані в Києві та Відні ми обрали електричку і божественну прогулянку! Бо по приїзду нас зустріло сонце і +18.

Другою приємністю виявився готель — великий світлий Best Siroco з 4 зірками майже на узбережжі моря. Великі просторі номери, басейни, внутрішня зелена територія та цікавий контингент, який на 50% складався з пенсіонерів, а на інше 50% — з якихось збірних команд волейболістів, футболістів, бігунів та велолюбів типу нас 🙂 Про харчування скажу трохи пізніше, мені до цього часу важко формулювати думки з цього приводу.

Коротка зустріч з інструкторами echelon та учасниками кемпу і ми одразу виїхали на першу катачку. Традиційно буду закидувати в окремий блок емоції, які постив у фейсбук по завершенню кожного дня, бо зараз не сформулюю це так як відчувалось «тоді».

Чисто 30 км легенька розкаточка після літака, яка показала прикольне — ми катосимо в літній формі і радіємо сонечку та +18 у той час, як місцеві їздять тупо у пуховиках і дивляться на нас як на навіжених. Плюс добре, що виїхав, трохи прикатався до біленького ешелонівського Allez. Я катастрофічно відвик від шосейних гальм-крабіків…

Питання вечора — чи можна розчиняти регенер в сангрії?

//Дофамі́н — нейромедіатор, біологічно активна хімічна речовина, яка в мозку людини передає емоційну реакцію і дозволяє відчувати задоволення і не відчувати біль, також нейромедіатор, відповідальний за рух, тому виробляється у певних клітинах мозку, що контролюють м’язову активність.

Дофамін викликає почуття щастя й ейфорії. Також дофамін є одним з головних компонентів біохімічного механізму закоханості — мозок людини, що закохалася, починає стрімко виробляти дофамін.//

Їхати по пагорбам біля моря – це максимальний дофімін.

Привіт, шелест покришок, привіт клацання передач, привіт, шосейна групо.

Мені вас бракувало.

Неділя, 6 січня. Навчання

Однією з переваг тренувань з echelon є наявність у Діми і Тараса нормальних викладацьких навиків та розробленої системної програми тренування техніки. Перед першим виїздом у гори, ми 3 години провели на закритому майданчику в парку, згадуючи і коректуючи техніку проходження поворотів на різній швидкості, гальмуванню (у тому числі й екстренному) та теорії проходження спусків. Все просто — без здачі цих нормативів учасник просто не допускається в гори. Бо він буде створювати небезпеку для себе та інших учасників.

А потім нормально катнули 60 км з набором майже у тисячу. При цьому хлопці провезли нас через декілька місцевих поселень і оглядових майданчиків з фінальним заїздом у портову гавань, тож окрім ригульок ми ще й на красиве подивились. А поригати було де, рельєф складався з підйомів 4 та 3 категорій складності, плюс ми це все їхали в тренувальному темпі, халявити інструктори не давали нікому.

А ще +21 градус тепла, думати про київську зиму не хотілось от взагалі 🙂

Сьогодні був перший виїзд в гори.
Він цінний появою дуже специфічного відчуття. Я його називаю «гірським дао».

Починає формуватись воно на першому кілометрі довгого підйому.

Ви намагаєтесь підібрати передачку, розумієте, що хтось вже вас обігнав, когось обігнали ви, пульс росте і росте швидше ніж ви того хотіли б.

А потім він знаходите ось цей невловимий баланс, саме свій темп, при якому ви крутите з відчуттям навантаження, рухаєтесь доволі «бодро і упруго» і при цьому балансуєте в межах ПАНО. В цьому напівмедитативному ритмі можна їхати довго, навіть насолоджуючись краєвидами.

Саме це і є «гірським дао».

Проте його дуже важко описати словами і повністю зрозуміє цей стан лише людина, яка була в горах з велосипедом. В Києві та околицях просто немає місць, де хочаб близько можна було б відчути цей стан.

Їдьте в гори. Бо без гір погано. І як тільки ви починаєте це розуміти, знайте – ви перейшли на новий рівень любові до велосипеду…

____________
Кльово кататись з echelon, бо тоді фотки є навіть у фотографа:) Дяк Dmytro Petrov!

Емоція дня: їдемо ми підйомчик, пульс контролюємо, все няшно і тут нас обганяє група туристів на електробайках. Інструктори навіть не встигли нічого сказати, як ми оскаженіли і почали ганятися з ними. Виграли, але всі позалазили в червону зону і довго приходили до тями. Пацани 2-Б клас, що скажеш…

Понеділок, 7 січня. МТБШОСЕ?

Глянувши як у нас учора йшли справи, ешелонівці підняли градус веселощів і потягнули нас на місцевий кар’єр 🙂 Більше набору на майже таку ж дистанцію.

А ще місцями покриття чисто під мтб чи гревел. Все для того, щоб у безпечних умовах без машин подивитись як поводить себе велосипед на поганій дорозі і що з ним треба робити при цьому. Зізнаюсь відверто, що було страшнувато. Але коли таке навчання проходить у групі, то спрацьовує фактор «перед пацанами стидно» і ти дотискаєш там, де кинув би індивідуально. Кльова тема.

А ще за цей виїзд був перший coffee stop, як винагорода групі за якісно виконані завдання інструкторів. Ще сподобався момент, що по завершенню тренування нас ніхто одразу не відпускав. Тарас проводив примусову заминку і показував як розтягувати м’язи після навантаження. А Діма при цьому паралельно проводив «розбір польотів» та розказував хто де налажав, а де показав себе красавчиком.

Окрім цього щоденного підведення підсумків, Діма, Тарас та Віталік кожної хвилини контролюють як хто їде, страхують невпевнених та роздають люлєй тим, хто халявить. Реально у нас виходило на 2-3 райдерів по 1 інструктору. І це просто офігєнно. Кожен учасник кемпу відчуває себе тупо рок-старом.

Іспанія – це сивий дідуган, який кидає тачку з землею і починає тебе підбадьорювати, доки ти на підйомі проїзжаєш повз.
Іспанія – це троє мужичків з пивними животиками, які довго і з насолодою розглядали карбонові Tarmac на пітстопі. І діловито щось обговорювали, двічі сказавши Sagan.
Іспанія – це підступний поворот на спуску, який ви відпрацьовували окремо, бо тогоріч тут впав лідер Vuelta.
Іспанія – це автомобілі, які не обганяють вас 2 кілометри підйому, щоб не дай Боже не зачепити.
Іспанія – це коняча доза кави в місцевій кафешці, до якої ще треба доїхати по 15% підйомі.
Іспанія – це +20 і м‘яке сонце в січні.

___________
Відчувається, шо Ешелонівці мають мтб-ген, вони нас сьогодні завезли у кар‘єр, до місця де стартує найвідоміший мтб марафон Андалусії

Емоція дня — страшно спускатись, але щоразу цікавіше і «чорт, як болять деякі м’язи при розтяжці…»

Вівторок. 8 січня. «ЧТО ЗА УЖАС ТУТ ТВОРИТСЯ?»

Я розумію, що хлопці усю групу плавно і розмірено до цього підводили. Але факт лишається фактом — ми вкрай упоролись у цей день.

Наче і не великі цифри, 1500 набору на 90 км, але питання у темпі, в якому ми їхали підйоми. На апхілі ти крутиш під веселі вигуки Діми «Прискорюйся, прискорюйся» і думаєш, що відпочинеш трохи на спуску. Де до тебе під’їзжає Тарас і кричить майже на вухо «Чого розслабився, передачку накинь і на педальку ставай». І у тебе, бляха, немає вибору.

Окрім цього, ешелонівці нам показали, що таке спуск кошмару. Це серпантин з середнім ухилом -15% та шматками під 20% і закритими поворотами. Спуск, який по завданню треба було пройти максимально ефективно. Давно мені не було так стрьомно, особливо коли з переднього колеса почав йти приємний аромат смажених гальмівних колодок, а їхати ще добру половину спуску.

Але от зараз, по завершенню сезону, я розумію, що то був обов’язковий номер програми. Бо десь після цього моменту мене взагалі відпустило. Я тупо перестав боятись спускатись і почав отримувати реальну насолоду. Бо страшніше ніж там навряд чи вже буде :))) Хіба той самий спуск, але по мокрому.

Доречі, ось відео з камери Діми. Зараз проїхав би значно краще.

Окрім цієї розваги було ще містечко з космічними градієнтами та красивенними будиночками. А на зворотній дорозі нас усіх клюнула якась пекельна качка і ми вирішили погратись в Новообухівську трасу та валили з таким темпом, що по приїзду в готель дехто тупо лежав головою на кермі і не міг навіть слова сказати. Якийсь сеанс масового велосипедного психозу 🙂

Sorry, 18+
🔞
.
.
.
.
Мрачно охуїти.

Це єдиний можливий опис мого стану після сьогоднішнього заїзду. Я намагався добрати слів, правда. Але нічого більш точного не вигадав.

По цифрах сьогоднішній заїзд не був рекордним. Усього 93 км і 1500 набору.

Але якщо ти відпрацьовуєш кожен підйом і на кожному спуску намагаєшся витискати з себе максимум, щоб виконати поставлені Дімою і Тарасом задачі, то до кінця райду вже їдеш вкрай похмурим.

Сьогодні ми проїхали якийсь неймовірно крейзанутий спуск, з закритими поворотами, шпильками, і ухилом у 15-20%. Це невловиме відчуття піздеца, коли ти розумієш, що колодки вже страшно смердять, а ти ще недостатньо скинув швидкість, щоб зайти у віраж (в каменти закину відео пост-емоцій, сам спуск теж зняв, але буде вже на ютубі по поверненню).

А на звороті, знайшовши 20 км ділянки з рівняком і тягунами 3-5% «поїхали на Обухів» – парами на 35-37км/год. Заполірувались до мрачного охуїванія 🙂

Одне діло катати гори у задоволення, а інше – з натяком у тренування, техніку і трішечки надзусилля.

Все для того, щоб стати трошки кращим. Ну або ж змиритись з тим, що ти жирна жопа і твоє пузіко заважає тобі нормально крутити та вимагати від оточуючих визнання і схвалення твого бодіпозитиву.

Мій вибір – їбашити, у будь-якій життєвій ситуації*.

*в рамках розумного, звісно ж, бо «якщо рвати жопу, то можна порвати жопу».

Емоція дня — добийте мене плз.

Середа, 9 січня. День відпочинку

Прокинувшись вранці, я зрозумів, що докатався. Розбитість, кволість і всі ознаки важкої застуди. На початку статті я писав про недостатню інтенсивність тренувань на станку? Ось воно і вилізло. 4 ходових дні з наростаючою складністю перевантажили організм і він сказав «Допобачення». Гляньте, що показувала Strava (для прикладу ще годинник одного з учасників кемпу). Тож цього року я буду суттєво коригувати тренування для набору правильної кондиції під кемп.

На вибір учасників було або дозвілля, або рекавері у вигляді велозаїзду, бігу чи басейну. Все місто і узбережжя це фактично велика бігова локація. Понад морем пісок щільний і прокладені дерев’яні доріжки, бо яким бігає безліч людей. Дружина як раз і їхала в Бенальмадену з метою бігати, каже, що агонь. Також в місті є басейн. Тож кемп виходить цілком підходящий не лише для велогонів, а й для тріатлетів.

І поки хлопці катали рекавері, я вирішив трохи поберегтись та зняв огляд  прокатного Specialized Allez, за свої гроші достойний шосер, скоро домонтую 🙂

Після цього зкатались з дружиною погуляти в Малагу. Приємне місто, дуже релаксове. Що в Малазі, що у Бенальмадені є чим зайнятись дружині/чоловіку/дітям, які не катаються, а просто приїхали з вами потусити. Якщо цікаво, то переговоріть з Анею чи Дімою, вони детальніше розкажуть.

Четвер, 10 січня. Кавабунга

Надвечір минулого дня я поставив собі умову — якщо увечері та вранці немає температури, то я їду. Якщо є, то сорян, бо посадити сердце якось не дуже кльова перспектива.

Вранці все було норм, а значить їдемо!

100 км з 2к набору зайшли як фінальний красивий акорд. За день було дві визначні штуки — офігєнний спуск по серпантину в гірське селище, пауза на каву та підйом по цьому ж серпантину і контрольне проходження спецділянки. А спецділянка непроста. Це такий собі шосейний вертольот, коли ти спускаєшся на високій швидкості, відпрацьовуєш зв’язку поворотів і якщо все зробив правильно — тебе вистрелює на наступний підйом так, що по інерції ти його пролітаєш до самої вершини.

Коли ми сюди приїхали вперше, мені було відверто лячно і пройшов його я на трієчку. В останній же день, ми з Тарасом відпустили трохи групу і я спробував його пройти правильно.

І пройшов. На швидкості 65+.

Пройшов так, що Тарас, який їхав ззаду, сказав, що в якийсь момент думав — мені вафлі. Але я красиво вкрутився у поворот і стрілянув так, що Тарас добрати не зміг. Іванич, якщо ти це читаєш — дякую тобі за поради і допомогу з оцією усією технікою. Саме завдяки тижню в Іспанії я офігєнно зміг покататись в Італійських Доломітах та УДВІЧІ зменшити час проходження спусків в Румунії порівняно з минулим роком… Ось це усвідомлення як робити правильно і безпечно, при цьому їхати майже на грані — воно безцінне.

Фінал

По приїзду у готель я зрозумів, що мені досить. Наступного дня була запланована ще хардкорніша покатуха, але я вирішив вчасно зупинитись. До того ж, стало прохолодніше і реально можна було запустити серйозну застуду. Тож весь день ми з Анею гуляли по Бенальманеді і околицях та об’їдались копійчаними фруктами і овочами. Реально, в плані їжі та її цін Іспанія на першому місці у моєму рейтингу, на одному щаблі з Італією.

«Люблю повеселиться, особенно пожрать» – це точно про іспанців.

Готель, в якому живуть учасники ешелон-кемпу має стабільні європейські 4 зірки і абсолютно негуманну харчову політику 🙂

Анлімітед сніданки та вечері, що кожного дня представляють якусь кухню світу – турецьку, тайську, іспанську, китайську, британську, а в п‘ятницю просто всі столи заставляються морепродуктами.

За тиждень ми об‘їлись креветками, стейками, філе акули, різноманітними і крайнє офігєнно приготованими овочами, котлетками з крабів та безліччю національних страв. Це не рахуючи вока та гриля на відкритому вогні, тони ананасів і якоїсь непристойної кількості солодощів.

Я вже мовчу про ціни на фрукти в магазинах. На 5-6 євро можна нагрести авокадо, папайю, манго, маракуйю, черемої і ще якоїсь дічі. А зверху ще й хамоном за €2 можна прикидати. Доречі кращих авокадо я впринципі ніколи не їв.

І не можна не згадати про безлімітне морозиво увечері, Аню доводилось виводити з їдальні силою.

До чого це я? Обираєте місце для велокемпу – орієнтуйтесь на країни, де населення «вміє жити» 🙂

*а ще на сніданок давали безлімітну Cava, чим більшість гостей готелю користувались і з самого ранку ходили веселенькі

А що в результаті? Дуже просто — кемп дав величезний поштовх у техніці їзди, відчуття велосипеда і впевненості у власних силах. Фізична форма в даному випадку діло другорядне, я закріпив отриманий буст вдома на станку і в лютому, коли почались перші виїзди по сухому відчував себе значно комфортніше. А 105-ка чудовий групсет і до гальм TRP можна врешті решт звикнути. Набагато важливіше чи вмієш ти їздити і як це робиш. А не на чому.

І що далі? Далі кемп 2020! Тепер необхідно навчити дружину усім цим гірським штукам, щоб комфортно разом кататись по тій самій Італії. І я більш ніж упевнений, що у echelon це вдасться 🙂 Тому ми їдемо в Іспанію в перший тиждень лютого, на кемп для новачків. На моє питання «Чи не буде мені там нудно?» Діма відповів «Ніт» і якось недобре засміявся.

ЧОТ Я ТЕПЕР ОЧКУЮ!


echelon Spain 2020


 

Заметили в тексте ошибку? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter.

Богдан Воеводин

Сооснователь Bike in City

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: