Begginers course очима новачка #хроніки_домашнього_шосейного_тирана

Шосейний велоспорт ввійшов в моє життя запопадливо.

Спочатку Богдан взяв собі шосейний велосипед і розказував, наскільки кльово він катить, і як це відмінно від МТБ.

Потім Богдан почав їздити в групі.

Потім з’явились перші медалі фінішерів і захопливі розповіді ЯК ЖЕ КРУТО ЦЕ БУЛО!

Потім шосейних велосипедів в квартирі стало ммм… не один, і я вирішила – чому б не спробувати? Богдан підлаштував під мене свій Рубе, і дивний шлях мій почався.

До квітня цього року мої відносини з велосипедом найбільш повно можна було описати словом «володіння»: він у мене є, я їм любуюся але ніфіга не вмію адекватно їздити на ньому. Ні, я могла подолати 5-10-15 кілометрів, проїхати на роботу чи в магазин, але ні про яку швидкість, техніку, чи взагалі спорт казати в тій ситуації не можна було.

Спроби виправити цю ситуацію теж були, з різних сторін: від порад вже більш досвідченого на той час Богдана (які вщент розбивались об мою супер-здібність зі всього плину інформації виділити критику, гіперболізувати її та посилено «унивать» з цього приводу, пропускаючи повз все інше), до відвідування різних групових занять і викаток для початківців.

Тут треба зробити ремарку. Одразу напишу: ні до кого з тих, до кого я ходила на курси початківців я не маю жодних претензій, а матеріал жодним чином не спрямований на критику в їх бік. Але. На курсах для новачків я була двічі (щоправда, обидва рази це було більше спрямовано на мтб, ніж на шосе), обидва з однаковим результатом. Я –туплю, група їде, я – туплю, група – їде,я – туплю – всі стоять і чекають, поки я розберусь в ногах і руках, я – туплю… На певному етапі до інструктора приходить розуміння, що не можуть 15-20 людей чекати одну мене. Мені казали «Ну, постій, подивись, потім зрозумієш», на фініші заняття я отримувала «домашнє завдання» розібратись і відпрацювати, але… Поки я стояла, розуміння так і не приходило, домашнє завдання без розуміння залишалось без виконання, на другому занятті я вже стояла більше, ніж на першому, а на третє заняття по факту можна було і не приходити: я просто бачила, як всі кудись їдуть, а я в душі не уявляла, як вони, мать його, це роблять.

Тому, пропозицію піти в квітні на Begginers course я сприйняла без особливого ентузіазму, але на горизонті майоріло подолання 75+ км по околицях Мукачева шосейним велосипедом, ну і начебто мені “зайшов” рубенчик, тому я вирішила, що чому б і ні, однак не тішила себе надіями та очікуваннями на якийсь супер-результат.

На сьогодні у велосипедній тусовці тих, хто не знає, хто такі Echelon, мабуть, не існує, але, раптом, якщо ви про них ще не чули – то вам ось сюди:https://www.facebook.com/echelonvelo/

По факту, на початку занять я не вміла ані гальмувати, ані повертати нормально, їсти і пити на велосипеді – ніт, я краще помру, ніж відірву руку від керма. Сідло — «контактне», на ноги на велосипеді я не вставала під страхом смертної кари. Про співвідношення темпратурного режиму і одягу я теж промовчу, за мене краще скажуть фоточки «людини-капусти» з перших занять, яка натягнула на себе тупо весь спортивний одяг що був, і фліску зверху)

Заняття Begginers course проводяться на Трухановому острові за попередньо визначеним розкладом з 7 до 9 ранку, до початку робочого дня. На першому занятті мене приємно здивувало, що на групу з 12 чоловік прийшлося аж три інструктори – шанс “приховати” свої помилки в натовпі стрімко мінімізувався. Перед першим заняттям інструктори познайомились з групою, коротко розповіли про те, хто вони, зробивши сильний акцент на те, що вони – аматорська команда, а курс спрямований в першу чергу на формування навичок комфортної і безпечної їзди в групі та закладання правильної техніки виконання базових елементів їзди на шосейному велосипеді.

Після такого короткого інтерв’ювання група перейшла до практичних занять. Кожне заняття побудовано, на мій погляд, за дуже логічною схемою: коротка ввідна теорія, відпрацювання елементу, якщо група ділиться на слабкіших і сильніших – інструктори розділяються і відпрацьовують елементи до більш-менш рівного його виконання всіма «студентами». У випадку з моєю групою пару разів було індивідуальне відпрацювання елементів зі мною, поки решта групи рухалась далі. При цьому, я не можу сказати, що таке відношення було обумовлено тим, що я дружина ~~сєлєбріті~~ вело-блогера та можу «наскаржитись», будь-яка проблема будь-якого з учасників занять розбиралась однаково ретельно і послідовно. Іноді мені здавалось, що якби хлопці поставили «штрафну» банку, в яку я б кидала бодай 10 грн кожен раз, як хтось із них казав «Аня!», то я б одна з легкістю могла зібрати касу всієї групи.

Кількість, різноманітність та різноплановість отриманої в результаті трьох занять інформації вражає – там є все, від рекомендацій по режиму тренувань, до розборів польотів по харчуванню, але, по факту, вся вона складається в чітку логічну картинку, яка мінімально необхідна тобі для комфортної і безпечної їзди на шосейному велосипеді як самостійно, так і в групі.

Кожен з інструкторів, починаючи з Діми Петрова, на всіх заняттях неодноразово повторював одну фразу “Швидкість починається з комфорту”. І це дійсно так. В моєму випадку виявилося, що з комфорту починається все: відступає панічне хапання за гальма, і починається їзда в принципі.

Що я отримала на виході трьох занять, і +/- систематичних тренувань для новачків з Echelon протягом чотирьох місяців?

По-перше, більш впевнене володіння велосипедом. Володіння не в розумінні однієї зі складових права власності, а в розумінні контролю велосипеду і його “відчуття”. Гальмування, повороти, їзда на колесі перейшли в більш-менш усвідомлений процес від хаотичного смикання.

По-друге, врешті-решт за три роки, я таки пересіла на контактні педалі: їх очевидна необхідність просто встала нагальною потребою при першому ж виїзді в групі.

По-третє, прийшло задоволення від їзди на велосипеді в самому процесі, а не постфактум в форматі «слава_Богу_все_закінчилось».

Бонусом я отримала «дисципліну» режиму сну та харчування протягом всього тижня, бо не працює поспати 7 годин та нормально харчуватись тільки напередодні тренування, все що було «нездраво» протягом тижня обов’язково дасть про себе знати і вилізе боком або після певного кілометражу, або після збільшення інтенсивності тренування,

Ну, а медові літні світанки, магія міста яке тільки прокидається та тренування у чудовій компанії просто безцінні.

Звісно, роботи над собою у мене ще непочатий край, але жоден велоклуб не зможе їхати замість тебе, тобі можуть лише вказати напрямок розвитку, і підказати, як досягти бажаного результату, але, сьогодні я знаю, що мотивація, підтримка, спілкування, цілеспрямованість, любов до велосипеда – це не пусті слова, і Echelon вміють це довести.

До основної велоподії Києва «Київська сотка” лишилось менше місяця, і Echelon разом зі Specialized Bicycles Ukraine проводять три тренування для новачків. Раптом, якщо ви хочете істотно покращити свої навички володіння шосейним велосипедом, прикатати трасу сотки, або просто у вас є питання щодо їзди на велосипеді – спробуйте. Я думаю, ваші відповіді знайдуться.